Сама будівля призначена для занять складалися з кількох корпусів п’яти- та семиповерхових, біля яких паркувалися машини викладачів та студентів. Останні, як правило, приїжджали на лекції на більш дорогих та престижних іномарках (на кшталт, «Лексус», «Ауді», «Субаро», «Форд», «Мерседес» та всілякі позашляховики) на відміну від перших, себто викладачів. Інші студенти та викладачі, що не мали грошей на авто, їздили на заняття у міських транспортах, товклися у величезному натовпі, штовхалися, наступали один одному на ноги та невдоволено сперечалися із-за черги. Одним словом, їхали в дуже не зручних умовах, коли бажаючих людей забивалося в транспорт так, що і яблуку ніде було впасти.

Софія вже звикла стояти в величезних чергах на маршрутку, від чого часто запізнювалася на пари. Звичайно, можна було вийти раніше з дому, скажімо, хвилин на двадцять, але дівчина не хотіла так поспішати. Непунктуальність у людини погана звичка, як наркотик, і вона дуже швидко звикла запізнюватися.

Софія вийшла з мікроавтобусу і пішла до будівлі інституту, не поспішаючи. Поруч припарковані колоною стояло безліч різноманітних за марками і відтінками кольорів авто, що не терпляче, зворушено і сумлінно чекали на власних господарів. Серед цих машин, одиноко, збідніло і сиротливо стояв невеличкий мотоцикл, що відразу впадав в очі.

– Які люди! Софія! – пролунало ззаду дуже голосно.

Дівчина спочатку здригнулася від несподіванки, а потім повільно обернулася на джерело вигуку. Зовсім поруч стояв джип «Черокі» з відкритими дверцятами з боку водія. А поруч стояв хлопець, тримаючись однією рукою за ці дверцята, наче він не був упевнений у твердості своїх ніг або боявся, що сила гравітації його цілком одужає.

Юнака, що на неї з усмішкою дивився, звали Денисом і він був її на рік старший, хоча Софія навчалася з ним в одній групі. Власне, Софія з ним кілька разів зустрічалась, але він був прямим і хотів від неї лише одного: переспати. Дівчина потім натякнула, що не хоче більше з ним зустрічатися, але він не відставав від неї і завжди чіплявся, намагаючись зайвий раз привернути до себе увагу. Іноді, в Дениса це виходило, але як правило, це не давало жодного результату, якого він так прагнув.

– Гей! – гукнув хлопець. – Ти шо, глуха? Я до тебе привітався.

Денис був середнього зросту, міцної статури, одягнений у джинсову куртку темно-синього кольору та чорну футболку. Волосся коротко підстрижене каштанового кольору трохи блищало на сонці. Підборіддя не голене, ще досить рідке, на кшталт еспаньйолки.

– Ну, привіт, – мовила вона трохи сухо на його привітання без жодного бажання продовжувати розмову.