Дмитро Тягнигоре
Дмитро Тягнигоре
Народився у 1880-их роках на Київщині. Справжнє прізвище Дмитро Сідлецький. Православний священик, у час Визвольних змагань – старшина Армії УНР. З 1920 р. жив у Галичині, потім перебрався на Кубу, а звідти до Америки (1924-1930). У 1931 р. на доручення архиєпикопа Теодоровича виїхав до Бразилії для організації УАПЦеркви.
Народився у 1880-их роках на Київщині. Справжнє прізвище Дмитро Сідлецький. Православний священик, у час Визвольних змагань – старшина Армії УНР. З 1920 р. жив у Галичині, потім перебрався на Кубу, а звідти до Америки (1924-1930). У 1931 р. на доручення архиєпикопа Теодоровича виїхав до Бразилії для організації УАПЦеркви.
Писав непретензійні історичні та побутові оповідання, які залюбки друкувалися у пресі. Дебютував у часописі «Дніпро» (Трентон, США) у 1924 р., того ж року став постійним автором «Українського Голосу».
Писав непретензійні історичні та побутові оповідання, які залюбки друкувалися у пресі. Дебютував у часописі «Дніпро» (Трентон, США) у 1924 р., того ж року став постійним автором «Українського Голосу».
Помер 1945 р. у Бразилії в колонії Ірасема (Ірапутан).
Помер 1945 р. у Бразилії в колонії Ірасема (Ірапутан).
Оповідання походить з «Календаря «Українського голосу» на 1936 рік.
Оповідання походить з «Календаря «Українського голосу» на 1936 рік.
Страшний замок
Страшний замок
І
І
На скалистім березі ріки Буг стояв у XVІІІ столітті великий замок, обведений мурованою стіною. Над великою залізною брамою маячіли великі оборонні башти, кругом був глибокий рів, наповнений водою. До брами вів міст, котрий на ніч розводився і половина його ховалась під браму. Мури поросли мохом, великанські дерева окружали замок.
Немало видів старий замок за час свого існування, не одну тайну схоронив у собі. Сумом віяло від замку, а особливо в непогоду, коли панує хуртовина, як скриплять дерева, як почне заводити вітер.
Замок на ту пору, про яку йдеться в оповіданні, належав баронові Артурові Розену, котрий жив самітно, незважаючи на те, що минало йому сорок літ, не женився. Уся услуга замку складалась із старого камердинера Лєопольда, кухарки, а разом і покоївки, п'ятдесятилітньої Марії і фірмана Андрія.
Барон Розен займав лише чотири кімнати в першім поверсі і три в другім. Решта кімнат, близько тридцяти, були багато умебльовані, але ніхто туди не заходив, бо Розен вів замкнене життя, гостей у себе не приймав і сам ні до кого не учащав. Слуги, як і сам господар, були мовчазні, сновигали по коритарях і кімнатах, наче привиди.