Уллман сказав:

— «Оверлук» будувався з 1907 по 1909 рік. До найближчого містечка — Сайдвіндера — сорок миль² на схід дорогами, які наприкінці жовтня закриваються до квітня. Збудував його такий собі Роберт Таунлі Ватсон, дідусь нашого нинішнього техніка. Тут зупинялися Вандербильди, Рокфеллери, Естори, Дюпони. У президентському люксі побували чотири президенти: Вільсон, Гардінґ, Рузвельт і Ніксон.

— Ніксоном і Гардінґом я б не дуже пишався, — пробурмотів Джек.

Уллман насупився, але, незважаючи на це, продовжив:

— Містерові Ватсону це виявилося не під силу, й у 1915 році він продав готель. Потім готель продавали ще в 1922, 1929 і 1936 роках. До закінчення Другої світової війни він простояв без господаря, а потім був куплений і повністю оновлений Горасом Дервентом — мільйонером, пілотом, кінопродюсером і антрепренером.

— Мені знайоме це ім’я, — сказав Джек.

— Так. Нібито все, до чого б він не торкнувся, перетворюється на золото... крім «Оверлука». Перш ніж перший післявоєнний гість переступив цей поріг, перетворивши старезну реліквію на місце проведення шоу, готель зжер понад мільйон доларів. Це Дервент збудував майданчик для гри в роке, яким ви, як я помітив, захоплювалися, коли приїхали.

— Роке?

— Це — британський предок нашого крокету, містере Торренсе. Крокет, властиво, це дешевий, вульгарний варіант роке. За легендою, у цю гру Дервента навчив грати його секретар, і той просто закохався в неї. Мабуть, наш майданчик для роке — найкращий в Америці.

— Не сумніваюся, — серйозно сказав Джек. Майданчик для роке, сад, де повно дерев, підстрижених у формі звірів, а що ще? Гра «Дядечко Віґлі» у натуральну величину за сараєм з інвентарем? Містер Стюарт Уллман почав добряче втомлювати Джека, але було видно, що це ще не кінець. Уллман збирався висловитися сповна, до останнього слівця.

— Витративши три мільйони, Дервент продав готель групі каліфорнійських вкладників. їхня спроба виявилася настільки ж невдалою. Просто вони не розумілися на готелях. У 1970 році готель купив містер Шоклі з групою помічників, передавши управління мені. Кілька років пропрацювали вхолосту й ми, але я щасливий повідомити, що довіра до мене нинішніх власників повністю виправдалася. Торік ми окупили витрати. А цього року, вперше майже за сімдесят років, рахунки «Оверлука» заповнювалися чорним чорнилом.

Джек вирішив, що гордість цього метушливого чоловічка виправдана, але тут знову накотила хвиля відрази. Він сказав:

— Не бачу ніякого зв’язку між вочевидь багатою історією «Оверлука» і вашим відчуттям, що я не годжуся для цієї роботи, містере Уллмане.