— І не забудь прийняти свій прилосек[294].
Він послав їй ласкаву усмішку.
— Обов’язково.
Вона дивилася йому вслід, як він вистрибом долає сходинки, подумала, чи не гукнути:
Та ні ж.
Ні.
Хай випробовує, скільки йому заманеться.
— 13 —
— 13 —
Сонце зійшло наступного дня. І наступного. Минув тиждень, потім два, потім місяць. Вони продовжили своє життя на старий лад, дотримуючись звичок багаторічного шлюбу. Вона чистила зуби, коли він перебував у душі (зазвичай наспівую чи якийсь хіт з вісімдесятих голосом, що потрапляв на правильні ноти, але не був надто мелодійним), проте ніколи більше вона не робила це голою, готова сама зайняти місце в душі, щойно він його звільнить; тепер вона милася вже після того, як він від’їжджав до «ББ&А». Якщо він і помітив такі дрібні переміни у її манері поведінки, то вголос про це не зауважував. Вона відновила свою участь у читацькому клубі, пояснивши іншим членам — кільком дамам і двом джентльменам на пенсії, — що негарно почувалася і не хотіла приносити до них вірус разом зі своєю думкою про нову річ Барбари Кінгсловер[295], і всі на це ввічливо засміялися. Через тиждень після цього вона відновила відвідини в’язального товариства «Франтихи плетива». Іноді вона ловила себе на тому, що, їдучи додому з пошти або бакалійної крамниці, підспівує радіо. Вечорами вона дивилася разом з Бобом телевізор — завжди комедії й ніколи передачі на кримінальну тематику. Він тепер повертався додому рано; після Монпельє поїздок у нього не було. Він установив на своєму комп’ютері якусь річ під назвою «Скайп»[296], пояснивши, що за його допомогою може роздивлятися на колекції монет так само легко, до того ж це дає економію пального. Він не сказав, що це також допомагає уникати спокус, але й не мусив. Вона переглядала газети, щоб дізнатися, чи не виринуть десь ідентифікаційні картки Марджорі Дувалл, розуміючи, що якщо він збрехав щодо цього, то й усі інші його обіцянки — брехня. Але картки не з’являлися. Раз на тиждень вони виїжджали в Ярмут повечеряти в якомусь із тамтешніх двох недорогих ресторанів. Він замовляв собі стейк, а вона рибу. Він пив чай з льодом, а вона фруктовий коктейль із журавлиною. Старим звичкам помирати важко. Часто, думалось їй, вони помирають не раніше за нас самих.
Удень, коли його не було вдома, вона тепер рідко вмикала телевізор. З вимкнутим телевізором легше було прислухатися до холодильника та неголосних порипувань і кректань їхнього старого ярмутського будинку, що зручніше собі вмощувався перед настанням чергової мейнської зими. Так було легше думати. Легше сприймати правду: він почне цим займатися знову. Він триматиметься, скільки витримає, але рано чи пізно Беде переможе. Він не посилатиме ідентифікаційні документи наступної жінки до поліції, гадаючи, що цього вистачить, аби надурити її, проте навряд чи переймаючись, якщо вона помітить зміни в його манері поведінки.