— Таксомотор, — повідомила служниця.

— Час їхати на лекцію Буревого, — згадав Орлов.

Сам Буревий після інциденту одразу відкланявся і один поїхав до Товариства вільної естетики.

Подружжя Орлових і Макшельмонт, ніби нічого не сталося, вийшли з будинку і сіли в авто.

— Хурделить, — сказав водій, виїжджаючи на вулицю. — До ранку все завіє…

Раптом з-за рогу на величезній швидкості виїхала машина й ледь не врізалася у авто з Орловими та Макшельмонтом.

— Зіб’є когось, — сказав водій. І, ніби почувши ці слова, машина виїхала на тротуар і врізалася в якусь жінку, що встигла лише скрикнути, а потім зникла під колесами авто.

Таксомотор зупинився, і Орлови з Макшельмонтом вистрибнули з машини. Довкола мертвої жінки вже збирався натовп.

— Кров… — подумала чомусь вголос Інна Іванівна, — сьогодні буде багато крові…

— Наздоженіть цього негідника! — наказав Орлов своєму водієві, побачивши порушника дорожнього руху попереду себе. І скоро автомобілі були вже поряд. Таксомотор дав сигнал, але на нього не було жодної реакції.

— Відкиньте верх, — наказав Орлов.

— Ви стрілятимете? — запитав водій.

— Відкиньте верх, — повторив Орлов.

Водій натиснув на важіль, і верх таксомотора почав повільно відкидатися. Машина, яку вони наздоганяли, була вже трохи попереду них. Шкіряного покриття на ній не було. І тоді Орлов, скочивши на заднє сидіння, напружився, дочекався відповідного моменту і перестрибнув у що машину, а потім щосили вдарив убивцю в щелепу і авто на повному ходу врізалася в кучугуру снігу.

III

Їй не вистачило. Не вистачило крові хирлявого й худого професора. Та й у цьому вбранні вона виглядала підозріло. Шлях додому був заборонений. Батько не вибачив їй позашлюбної вагітності.

Куди ж піти? І де взяти одяг? А ось і знайомий будинок. Трохи подумавши, вона зайшла не з парадного входу, а з чорного. Смикнула ручку дзвоника біля знайомих дверей: «Головне, щоб пані професорка була сама, без коханки…»

Двері відчинила жінка у рейтузах і сорочці з англійським комірцем. В її руці диміла цигарка на довгому мундштуці. Побачивши гостю, вона солодко і задоволено посміхнулася:

— Нарешті! Я знала, що ти колись все одно прийдеш! Чому не заходиш?

— Ви ж мене не запрошуєте.