У цьому досить-таки сумному становищі Симон усе ж розпочав роман номер три. Література виявилася для нього наркотиком не гіршим за щоденну півлітру. Нехай писати ставало дедалі важче, але й кидати він не збирався — врешті-решт, багато хто з письменників мав ту саму ваду, та це не заважало їм творити справжні шедеври. Він сумнівався, що пише настільки ж талановито, але його книжки досі продаються, то чи не є це доказом того, що він може продовжувати почате?

Можливо, він помилявся. Зараз Симон згадував останній відрізок життя як дивний макабричний калейдоскоп. Розрізнені шматочки власної долі, які ніяк не бажали поєднуватись у цілісну картину. Пам’яталося, що в процесі написання третьої книжки, яку містичним чином вдалося-таки завершити, Вікторія пішла від нього. Самого моменту він не міг пригадати, хоч як намагався, та воно було й не дивно. Усе, що залишилося в пам’яті — це болісне пробудження у напівпорожній кімнаті, відчинена шафа з лише його речами та коротенька записка на столі. Повне усвідомлення прийшло пізніше — коли дружина зателефонувала й повідомила, що подає на розлучення. Симон навіть не сперечався. Дивно, але рішення не стало для нього болючим — навпаки, прийшло полегшення, бо тепер ніхто не мав страждати разом із ним і терпіти його витівки.

І знову все закружляло й заоберталося, міріади однакових днів-близнюків злилися в одне нескінченне свято, приурочене до власного падіння. Він не здивувався, коли третій роман із промовистою назвою «Вихід у нікуди» був сприйнятий досить прохолодно. В очах та словах колег виразно бриніло лише співчутливе презирство, нічого більше. Зрідка в пресі, де раніше його творам співали дифірамби, тепер з’являлися коротенькі замітки, в яких автори висловлювали знущальні припущення, чим викликана криза талановитого літератора. Між рядків було читати ще легше — він алкаш, і нічого тут не вдієш. Ось тобі за те, що ігнорував незламну міць письменницької машини, друже. Се ля ві, як кажуть, нічого особистого.

Він не вірив, що талант можна пропити. Врешті-решт питання наскільки ти талановитий зазвичай постає в останню чергу, коли тираж твоєї книжки розкуповують, як гарячі біляші. Набагато важливіше те, як добре ти вмієш грати за правилами та йти на компроміси — ось де собака заритий. Він усе життя намагався щось комусь довести, а насправді лише руйнував власну кар’єру. І невже збирався залишити все як є?

«Ще чого», — подумав Симон. Підсвідомо він розумів, що або він покине пити, або рано чи пізно вб’є себе. Час спливав, тепер уже не заспокоїш себе, як у безтурботні вісімнадцять… «А, до біса, я маю спробувати все, а покласти край своїм забаганкам для мене — раз плюнути»… Звісно, буде нелегко, попередні спроби це довели, але… Він уже почав нову повість, і нехай зараз вона пишеться не найкращим чином, та він гадав, що зможе її завершити, якщо тільки вдасться приборкати себе, непокірного. Хай там що, але його зарано списувати на брухт.