Пролог

Пролог

САККАРА, ЄГИПЕТ

7 січня 1986 року

воє чоловіків у темряві копали пісок. Єдиним джерелом світла в печері був ліхтар, що стояв поряд із рюкзаками. Ці кілька печер і могил за п'ятнадцять миль від Каїра виявилися скарбницею пам'яток давньої культури. Саккара, Місто Мертвих, упродовж трьох тисячоліть було місцем поховання царів і простих людей — археологи, мабуть, ще дуже довго не відкриють усіх його таємниць. Так само як і грабіжники.

Сер Родні Дейвіс, — титул рицаря він одержав зате, що відкрив храм Ахенатон з усіма його дивовижними скарбами, — відчув знайомий мандраж. Вони вже дуже близько. Він це знав. Він уже майже торкався долонями крихкого папірусу.

Книга імен. Її частина. Чи й вона вся. Цього він не знав. Знав лише, що вона тут. Мусить бути тут.

Таке саме радісне збудження охопило його на горі Кетеф Гінном в Ізраїлі тієї ночі, коли він знайшов золотий скіпетр царя Соломона. Увінчаний великим гранатом, вирізблений зі слонової кістки, з написом гебрейською мовою, скіпетр був першою вцілілою знахідкою, яка пов'язувала біблійного царя десятого сторіччя до Р. X. з нещодавно виявленими тут фортифікаційними спорудами. Однак Книга імен затьмарила б і це, і будь-яке інше відкриття. Їй було б гарантоване місце в історії.

Він довіряв своїй інтуїції. Як та чарівна лоза, з якою шукають воду або руду, вона вела його, притягувала до безцінного скарбу. І цієї ночі, у цих пісках, якими в давнину ходили царі, сер Родні копав і копав, гнаний жагою відкриття, передчуваючи, як знайде те, чого ще не бачив ніхто від часів янголів і колісниць.

Рауль, що працював поруч, відкинув лопату вбік і взяв флягу з водою. Пив він жадібно, великими ковтками.

— Перепочинь, Рауле. Ти ж почав на годину раніше від мене.

— Це вам, сер, треба відпочити. Вони пролежали тут не одне тисячоліття. Що можуть змінити ще якісь три-чотири години?

Сер Родні зупинився й звів очі на свого товариша, який був йому вірним помічником ось уже майже дванадцять років. Скільки було Раулеві ла Дусеру, коли вони розпочали пошуки? Шістнадцять, сімнадцять? Таких невтомних робітників, як цей, сер Родні ще не зустрічав. Стриманий, гордий молодий чоловік з оливковою шкірою жителів Середземномор'я та глибоко посадженими очима — одне кольору сапфіра, інше темне, як зерна турецької кави.

— Друже, я півжиття чекав на це відкриття. Хіба в такий момент має значення якась додаткова година роботи? — Він відкинув чергову купку піску з дна печери. Якусь мить Рауль мовчки спостерігав, тоді закрутив флягу й знову взявся за лопату.