Чимось особистим відзначити ювілей і віддати належне тій довгій подорожі, яку ми здійснили разом.
Стільки всього сталося за ці двадцять п’ять років: журнал породив книгу в палітурці… і дешеві видання в м’якій обкладинці… і комікси… і футболки… і електронні книги… і ще безліч кльових речей, які з’являться в майбутньому.
І стільки всього сталося в реальному житті: шлюб, двійко дивовижних дітлахів, утрата моєї найстаршої сестри, рак, за рік знову рак, утрата батьків.
Інакше кажучи,
І певною мірою «Танок на цвинтарі» був свідком усього цього.
Був частиною цього всього.
Книга, яку ви тримаєте в руках, дуже особиста для мене.
У певному сенсі, це моя маленька святкова вечірка, що відбулася через двадцять п’ять років.
Книга ця зроблена невеликою навмисно. Я хотів включити до неї лише тих письменників, які, на мою думку, не менше, ніж я, відповідальні за те, що «Танок на цвинтарі» існує й до сьогодні.
Не зупинятимуся окремо на кожному з авторів. Вони знають, чому опинилися тут.
Кілька письменників не потрапили сюди через свої робочі графіки — ідея скласти цю збірку виникла в мене лише два тижні тому; чому б і ні, чи не так? — хоча кожен із них казав, що хоче, щоб його твір увійшов до збірки.
І ще декого, на жаль, уже немає. Мені б дуже хотілося, щоб Дейв Сильва був іще живий, щоб з’явився на цих сторінках. Те саме можна сказати про Чарлі Ґранта, Рика Хаунтала і Білла Реллінґа. Тоді, коли все починалося, вони вірили в мене, і їхня віра означала так багато…
Зараз грудень 2013-го. Я безмежно вдячний усім і кожному, хто коли-небудь поділився своїм талантом із журналом; дивовижному постійному складу і безлічі півставочників. У мене немає іншого способу віддячити вам, окрім як далі робити те, чим я займався останні двадцять п’ять років. Сподіваюся, цього достатньо.
Отже, вимикайте світло, перегортайте сторінку, беріть мене за руку і починайте танок…