– Не знав, чи Бог любий позволить єму? – питали один другого.

– Божа воля… – відповів другий.

– Вітер!.. Розігнав!.. Слава тобі, Господи!.. – весело говорили мужики, коли злива почалась.

– Відвернув… – шептали стиха.

– Але яку муку перетерпів від Бога…

– Нагородив єго Той… – сказав Захаришин, показуючи пальцем до стелі.

– А Василенків що? – спитав, кепкуючись, Данило.

– Манта[96]… А що ж би? – промовили мужики майже всі разом.

Сильні удари зимних дощових струй пробудили Гната. Він розкрив очі, поглянув навколо себе й усміх радості освітив його лице.

«Слава тобі, Господи!.. За муку дав ти мені силу!..» – говорив сам до себе й силкувався підвестись.

Він не чув зимна, лише неміч в цілім тілі. Помалу, тримаючися за хрест, підвівся на коліна, обіймив старе, струпішіле дерево й цілував… По лиці його покотилися гарячі сльози…

На заході прояснилося; хмари уступали й показалося веселе сонце. Воно освітило гори, ліси, ниви, граючи барвами веселки на мільйонах капель, дрижачих на листях дерев, на травах, на колоссі… Теплі промені його облили клячучого під хрестом градобура, а на сході темніла ще смуга чорних хмар, поблискувала в немічній злості блискавка – і десь далеко воркотів грім…

Наталя Кобринська

Наталя Кобринська

Дівоче прізвище – Озаркевич. Народилася 8 червня 1855 р. в с. Белелуя Снятинського повіту на Стініславівщині в родині священика. Дід Іван Озаркевич був засновником аматорського театру в Коломиї (1848), писав п’єси. Вірші писав і її батько. Освіту майбутня письменниця здобула вдома. У 1877 р. вийшла заміж за священика Т. Кобринського й переселилася до Снятина. Після смерті чоловіка (1882) переїхала до батьків у м. Болехів.

У 1884 р. вона організувала «Товариство руських жінок» у Станіславові. Разом з Оленою Пчілкою видала жіночий альманах «Перший вінок» (Львів, 1887). У 1893–1896 рр. заснувала видавництво «Жіноча бібліотека» і здійснила три випуски альманаху «Наша доля».