Борис Грінченко Каторжна

Борис Грінченко

Каторжна

© Т. М. Панасенко, передмова та примітки, 2019

© М. С. Мендор, художнє оформлення, 2019

© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2010

Більше працював, ніж жив…

Більше працював, ніж жив…

«…його велика праця, його велика любов до народу не згинуть ніколи і в них він ще довго житиме серед вдячних нащадків»

Коли заходить мова про Бориса Грінченка, одразу ж у пам’яті спливають рядки Максима Рильського: «Збирайте, як розумний садівник, / Достиглий овоч у Грінченка й Даля»… Так, мабуть, найвідоміша, ґрунтовна й титанічна праця Бориса Дмитровича Грінченка – це саме словник української мови. Хоча початок життя й умови, в яких проходило дитинство майбутнього українського письменника, педагога, літературознавця, лексикографа, етнографа, історика, публіциста, видавця, громадського й культурного діяча зовсім не передбачали таку його діяльність.

Народився Борис Грінченко 9 грудня 1863 року на хуторі Вільховий Яр на Харківщині. Його батько, відставний штабс-капітан, дворянин, у власності якого було 19 десятин землі та водяний млин, наполегливо запроваджував удома «панське» життя, категорично забороняючи дітям вживати «мужицьке наріччя». Дмитро Якович добре знав українську мову, але спілкувався нею лише з селянами, в родині ж розмовляли російською. Мати, Поліксенія Миколаївна, походила з російської сім’ї, була дочкою полковника Літарьова. Отже, як зазначав у автобіографії письменник: «в сім’ї у Грінченків ніколи не говорено по-вкраїнському».

Однак, багато спілкуючись з селянами, малий Борис не тільки вивчив українську мову, але й захопився нею, полюбляв спілкуватися нею, слухати розповіді й пісні простого люду. Хлопець рано навчився читати, його потяг до книжок був нестримним: він перечитав усе, що було в батьківській бібліотеці. Своїми «першими літературними вчителями» Грінченко назве В. Скотта, М. Гоголя, Дж. Байрона, В. Гюго, О. Пушкіна, М. Карамзіна. Але справжнім потрясінням для підлітка стало знайомство з Шевченковим «Кобзарем». Саме завдяки Шевченкові, як писав сам Борис Грінченко, він у «13 років зробився тим, чим… єсть». Під впливом прочитаного Грінченко почав писати вірші українською мовою. Цікаво, що це сталося саме в той рік (1876), коли російський цар Олександр ІІ підписав Емський указ, який забороняв друкування українських книжок, навчання, вистави в театрах та навіть підписи під нотами українською мовою.

Тоді Борис Грінченко навчався в Харківській реальній гімназії (вступив у 1874 р.), яку йому не судилося закінчити: 1879 року він був виключений та ув’язнений за поширення нелегальної літератури. Це були заборонені книжки С. Подолинського «Парова машина» та «Про багатство й бідність». Півторамісячне ув’язнення призвело до фатальних наслідків: юнак захворів на страшну й невиліковну хворобу – сухоти, був позбавлений права здобути хоча б середню освіту, до кінця життя потрапив під жандармський нагляд.