– Як смієте! Непманів понаводили, комуністи на задвірках!

Авдиторія ще більше захвилювалась. Хтось закричав з авдиторії:

– Спитайте в нього партійного квитка. Студент-розпорядник підійшов до воріт.

– Товаришу, ваш партійний квиток!

Фігура раптом знизила тон і ласкаво сказала:

– Знаєте, товариш студент, у мене партійного квитка нема, у мене дядя, і папаша, і сестра – комуністи і брат страдал на фронті.

Тоді хтось закричав:

– Геть комуністів! – І тихо додав: – Таких!

Фігура змовкла. Нарешті договорились і з авдиторією. Договорились так: виступить мадмуазель Арйон і тип Букетов-Розін. Тип на цей раз хотів здивувати публіку єврейськими анекдотами, але авдиторія його освистала. Тоді він заграв на балабайку імітацію. Його ще раз освистали. Тип скочив на лаву й закричав:

– Нєвєжди!

Тоді його зняли із сцени й виштовхали під оплески з театру.

Мадмуазель Арйон казала:

– От. Вийшло по-моєму. Хіба не скандал?

Спектакль скінчився все-таки нічого: мадмуазель Арйон проспівала «душещипательний» романс, який подобався авдиторії. Навіть більше: Букетов-Розін зійшов на кін і попросив у присутніх пробачення за свою нервовість. Йому «пробачили» – і він зіграв свою імітацію.

Потім виходили з натовпу одиниці й нарешті цілі групи імпровізувати: декламували, співали, а наприкінці хтось ударив по клавішах розбитого рояля, і явились танцори.

Іще хтось крикнув:

– «Інтернаціонал»!

Але голос його не найшов відгуку й поринув в аматорськім шумі.

Розходились. І тоді повернувся Григорій із повною торбинкою качок.

Витягав важких крижнів і побідно держав їх над головою. Біля його вертівся й показував зуби Марчик.