– Він, канєшно, твій Серьога, не з благородних виходить і; кажуть, мастеровой з заводського цеху, – сказала колись Ярина Федорівна, бачачи, що Варя не «шутєйно» «заварила любов», – але що ж зробиш, коли тепер і пропагандисти і командири пішли з простого народу. Так тому й бути: благословляю… коли не бреше і сурйозно наміряється оженитись.

– Тільки він, мамо, хоче гражданським браком, – несміливо почала Варя.

– Не видумуй. Варко! – скрикнула Ярина Федорівна. – Я тобі дам такого гражданського, що ти й у двері не потрапиш!

– Ти того… не дуже! – вставив своє слово і Трохим Климентович. – Щоб, значить, як мати каже…

– Та я ж, мамо, нічого… Я ж говорю тільки, що він говорить.

– Отож-бо й є! Адійотка ти! Ти говори, що мати говорить, а він хай каже, що ти кажеш. О! Спитай свого батька: посмів би він мені щось непристойне запропонувати?

– Ти того… не дуже! – знову вставив своє слово Трохим Климентович. – Щоб, значить, як мати каже…

– Я, мамо, нічого, – ще раз заперечила Варя. – Я тільки про те, що Серьозі камунічеські правила не дозволяють у церкві вінчатися.

Ярина Федорівна стукнула ногою.

– Ой, краще змовч, Варко! Доки ти мені будеш насупроти виражаться? Га? – Ярина Федорівна так захвилювалась, що аж піт їй виступив на лобі. Тоді вона витерла піт кінцями своєї голов'яної хустки і замовкла. Але потім скоро одійшла й сказала вже багато тихше:

– Так що-на тобі, Варко, моє послєднє слово: не хоче він вінчатися прилюдно – ми поїдемо до якогось деревенського попа! Скажи йому, що пущай вон асабливо не турбується: все устрою як слід. Так устрою, що ні одна собака не буде знати.

Можливо, Ярина Федорівна і «устроїла б все як слід», але Сергій Петренко все-таки не схотів вінчатися в церкві. Варя захвилювалася. Саме тому захвилювалась, що під серцем їй вже заворушилось маленьке. Тоді Ярина Федорівна, догадуючись, мабуть, що Варка обов'язково «приведе дитину несвоєвременно», а може, й просто не бажаючи випустити з рук цікавого командира, примушена була остаточно піддатися.

– Ай, дівко, – нарешті сказала вона. – Біда мені з тобою! Та, мабуть, прийдеться плюнути на попа… Прости мені. Господи, на цьому кощунському слові[276]. Іди, мабуть, до ревкому та записуйся там на гражданський брак. Понравився мені твій Серьога і Іван Панасович[277] розпинається за нього. Каже: і командир отлічной і пропагандист небикновеной.

Варя, «канєшно», дуже зраділа й побігла до Серьоги. А за кілька днів вона вже перейшла до нього й на квартиру.

Сергій цілий день був на ногах і тільки ввечорі приходив до своєї молодої дружини. Але Варя ходила як божевільна, і їй здавалося, що вона ні на хвилину не розлучається з Серьогою. Її неповторний медовий місяць пройшов, звичайно, під золотом осик і, можна сказати, вже давно пройшов, та Варі він знову прийшов. Варя була занадто гаряча самичка, і ягоди її трохи набухлих грушоподібних грудей також сторожко здригалися, як і кілька місяців тому. Одним словом, світ взяло в тісне коло, і в цьому колі залишився один Сергій. Десь когось розстрілювали, десь[278] йшла запекла боротьба, десь напружено клекотіло громадське життя, а для Варі існували тільки запашні провінціальні ночі, що в тривозі мчалися над Богодуховом. Варя зідхала спорзними зідханнями гарячої бистроокої самички і нічого не чула й не бачила.