Загадку Гоголя бачили і в стилі його письма. І тут відгадка в Україні В Росії він говорив мовою образів, суть яких не часто вдавалося з'ясувати навіть професійним критикам. Це була мова барокова — така природна для людини, що здобула освіту в Україні. Він промовляв символами й емблемами, алегоріями. І якщо його «Мертві душі» — найуніверсальніша алегорія, то всі попередні твори, як української, так і російської тематики, — це проміжні алегорії, емблеми, окремі штрихи до «Мертвих душ». Гоголь шукав універсальний образ і знайшов його. Ми можемо вести мову про різну міру таланту і його різноспрямованість, але художнє мислення Гоголя, як і Сковороди чи й Котляревського, сформоване бароковою естетикою і поетикою. І коли під цим кутом зору подивитися На художню «практику Миколи Гоголя — перестає існувати ще одна «загадка».

Але, крім мовного стилю письменника, є ще й стиль людської душі і стиль цілісної творчості, що випливає з цієї душі. І яким різним не був би творчий стиль Івана Котляревського, Тараса Шевченка і стиль Миколи Гоголя, є чинник, що об'єднує їхню несхожість у національну цілісність. Ідеться про їхній український патріотизм. Проте в Гоголя він особливий: це, передовсім, утвердження поваги українця до своєї душі як національного феномену, Гоголем же й відкритого. І байдуже, чи це ідилічні «Старосвітські поміщики», чи героїчний «Тарас Бульба», чи фантасмагоричний «Вій» або «Ніч проти Різдва».

Ось рядки з листа Гоголя до Щепкіна після постановки «Ревізора»: «Усі проти мене. Найменша тінь істини — і проти тебе повстають, і не хтось один, а цілі стани».

«Ревізор» обурив Росію, і 1836 року Гоголь покидає її. Він ще в Європу, де проводить майже п'ять років. Аж наприкінці 1841 року Гоголь повертається до Росії, щоб видрукувати «Мертві душі», і знов утікає з неї на цілих п'ять років, живучи переважно в Римі. З відстані він відчував Росію точніше й гостріше, аж до нервових струсів та кидання в крайнощі в останні роки його життя. Гоголь, як і Шевченко, провів у Росії, в Петербурзі, близько п'ятнадцяти років. Шевченкові крізь грати ввижався садок вишневий коло хати в Україні, а Гоголь, споглядаючи Неву, бачив дивовижний Дніпро, могутній своїм широм, що його й до половини не кожна птиця може здолати. Романтичні візії й гіперболи двох геніїв народу співмірні за силою любові до України. Шевченко показав, хто Україну душить і розпинає; Гоголь показав, — кого в Україні б'ють.

Шевченка жандарми з наказу царя запроторили на десять років в Оренбурзькі степи тягнути солдатську лямку, а Гоголь близько п'ятнадцяти років провів у Європі, де відігрівав душу, і навіть сам цар опікувався його закордонним побутом, надто ж під час поїздки до Святих місць. Це те, що відрізняло Шевченка і Гоголя.