Раптом з глибини темного озера вітрини з-за спини Птахи виринула жінка дуже особливої зовнішності і підійшла до Птахи. Вона була кремезною, широкоплечою і такою високою, що відображення її обличчя у склі плавало над обличчям Птахи. Він різко озирнувся, неначе побачив у відображенні позад себе чудовисько. Жінка зупинилася впритул до Птахи та пильно, з серйозним виразом, подивилася йому в обличчя. У відповідь Птаха напружено дивився на неї. За мить він побачив, як сильна рішучість і гостра потреба у її очах змилася водами болісної байдужості. Жінці на мить здалося, що їх може щось об’єднувати, якийсь спільний інтерес, хоч вона й не знала, який саме, але в ту ж мить відчула, що Птаха — не з тих, у кому вона б хотіла це спільне знайти. Птаха у цю ж мить побачив щось дуже незвичне у її зовнішності: занадто пухнасті кучері облямовували обличчя, живо нагадуючи ангела з картини «Благовіщення» Фра Анжделіко, а на верхній губі виднілося декілька пропущених бритвою волосків. Вони пробивалися через неймовірно товстий шар пудри й безпомічно тремтіли від її подиху.
— Агов! — привіталась жінка молодим та дзвінким чоловічим голосом, розгублена від власної необачної помилки. Це, як їй здалося, звучало доречно.
— Агов! — швидко посміхнувшись, відповів на вітання Птаха дещо хриплуватим та пронизливим голосом, демонструючи ще одну свою пташину рису.
Трансвестит розвернувся на своїх високих підборах та пішов геть. Птаха трохи провів його поглядом і побрів у протилежному напрямку. Він пройшов вузькою алейкою, вийшов на широку, вкриту бруківкою дорогу, по якій було прокладено трамвайні рейки, і, пильно озираючись, пішов далі.
Напади сильної, до нервових спазмів, напруженості та перестороги, що іноді з ним траплялися, ще більше уподібнювали його до крихітної переляканої до напівбезумства пташки. Все-таки прізвисько йому і справді пасувало.
Птаху раптом охопила хвиля дружніх почуттів до парубка, що приховувався за образом кремезної жінки.
Тесть Птахи аж до пенсії був завідувачем відділення англійської літератури в державному університеті, який, до речі, закінчив і Птаха, а зараз відкривав таку ж кафедру в приватному вузі. Власне, нинішньою посадою викладача підготовчих курсів у своєму віці Птаха завдячував скоріше тестевій добрій волі, ніж власному талану. Птаха любив свого тестя, хоча водночас той викликав у нього благоговійний страх. Він не міг ще раз його розчарувати.
Птаха одружився в двадцять п’ять років, у травні, і цього ж літа на чотири тижні пішов у запій. Він дрейфував у морі алкоголю — п’янющий Робінзон Крузо… Забувши про всі свої аспірантські, робочі та інші обов’язки, від полудня до півночі, а потім знову до ранку він лежав у своїй заштореній кухні-вітальні, слухав музику та жлуктив віскі. Зараз йому здавалося, що в ті найжахливіші в його житті дні, він, окрім пиятики, слухання музики та п’яного сну, нічим, що притаманно живій людині, взагалі не займався. Чотири тижні по тому, отямившись після того жахливого семисотгодинного алкогольного забуття, ніби воскреснувши з мертвих, він відчув себе розбитим і немічним, немов місто, зруйноване вогнем страшної війни. Неначе душевно хвора людина, маючи лиш мізерну надію на відновлення розумових здібностей, Птаха мусив заново освоювати не тільки пустелю своєї власної душі, а й неоране поле стосунків з навколишнім світом.
Після відрахування з аспірантури тесть знайшов для нього вакантну посаду викладача на підготовчих курсах. І зараз, два роки по тому, вони з дружиною очікують на їхню першу дитину. Якщо ж сьогодні він з’явиться в палаті дружини, отруєний зеленим змієм, теща миттю втече звідти, прихопивши з собою свою дочку та внука. Птаха й досі був насторожі, переживаючи, чи не залишилось в нього десь глибоко всередині неясного, але глибоко вкоріненого потягу до спиртного. Відтоді, після чотирьох тижнів, проведених в алкогольному пеклі, він нерідко питав себе, з якої причини він так довго — сімсот годин! — не виходив із запою. І чіткої відповіді він не знайшов донині. Доки він цього не зробить, доки не зрозуміє, що змусило його пірнути у прірву горілчаного дурману, лишається небезпека знову туди потрапити. Не усвідомивши істинного значення тих чотирьох тижнів, він не зможе створити щита, що убезпечив би його від ще одного такого ж болісного місяця забуття.
В одній із книг про Африку, які Птаха охоче проковтував одну за одною, він надибав таке: «За свідченнями всіх без винятку мандрівників та дослідників, п’яні веселощі й нині залишаються дуже поширеними серед селян. Це вказує на те, що навіть тим, хто живе в такій чудовій країні, в житті чогось бракує, і ця незадоволеність заганяє людей у прірву відчаю». Читаючи цей уривок тексту про невелике селище, що розмістилося в пустелі Судану, Птаха несподівано усвідомив, що він завжди намагався уникати думок про власне невдоволення життям. Проте зараз він був певен, що проблема існує, і тому категорично відмовлявся від випивки.