У чому ж суперечливість? Попри безліч проведених досліджень, які показують користь для здоров’я, незрозуміло, чи дійсно ця користь є. Чому в цьому бракує впевненості? Для початку, тому що багато з цих досліджень є досить непрофесійними або містять такі помилки, які могли б помітити навіть школярі, які добре знають біологію. Але навіть у разі серйозних досліджень дуже складно провести роботу в цій сфері із застосуванням підходів, які б могли вважатися золотим стандартом у науці. Більшість досліджень ретроспективні. До того ж люди зазвичай самі оцінюють свій рівень релігійності (включно з об’єктивними показниками, наприклад частотою відвідин релігійних служб) і їхні спогади не відзначаються особливою достовірністю.

Іншої проблеми можна легко уникнути, але це рідко стається. Йдеться про статистику — оцінюють МІЛЬЯРДИ показників, пов’язаних з релігійністю (більшість з них частково збігаються), і МІЛЬЯРДИ показників, пов’язаних зі станом здоров’я (та сама історія), а потім дивляться, чи прогнозує щось із першої категорії щось із другої. Навіть якщо немає абсолютно ніякого зв’язку між релігійністю та здоров’ям, то після кількох кореляцій щось обов’язково суто випадково вигулькне як дуже значуще співвідношення і ось — увага всім — уже доведено, що релігія робить вас здоровою людиною. І нарешті найважливішим зауваженням до цього виду досліджень є те, що не можна вибірково запрошувати людей до різних груп («Ви, хлопці, будете тепер атеїстами, а ви починайте щиро вірити в Бога, а потім зустрінемося знову за десять років і виміряємо вам усім тиск»).

Найвидатніші вчені погоджуються з тим, що релігійність є складним об’єктом досліджень. Зокрема хочу навести аргументи двох світил цієї сфери — Річарда Слоана з Колумбійського університету та Карла Торесена зі Стенфордського університету. Я багато цитуватиму їх, бо обидва є надзвичайно скрупульозними вченими, але один палкий прихильник позитивного впливу релігійності на стан здоров’я, тоді як інший так само палко такий вплив заперечує. Якщо ознайомитися з їхньою оцінкою досліджень у цій галузі, то здебільшого вони нещадно критикують зроблені висновки, зазначаючи, що більшість досліджень є відверто жахливими і їх можна проігнорувати.

Що залишиться, якщо відокремити кукіль від пшениці? Цікаво, але Слоан і Торесен тут мають однакову думку. Отже, якщо оцінювати об’єктивні медичні показники (наприклад, кількість днів госпіталізації при певній хворобі), то немає абсолютно ніяких доказів того, що молитва за людину покращує її самопочуття (незалежно від того, чи знає вона про такого роду соціальну підтримку, коли хтось молить за неї вищі сили). Таку ж думку мав учений ХІХ століття Френсіс Ґальтон, кажучи, що хоча селяни кожної неділі й молились у переповнених церквах за здоров’я своїх королів, європейські монархи жили не довше за інших.