— Носитиму я це намисто чи не носитиму — залежить від мого чоловіка, ваша величносте, — прохолодно відказала я, роблячи над собою зусилля, щоб не відступити крок назад від Рудольфового пальця. Хтось охнув. Хтось приглушено зашепотів. Але єдиним, чия реакція була мені не байдужою, був Метью.

— Я не бачу причини не носити його до кінця сьогоднішнього вечора, mon coeur, — сказав Метью схвальним тоном. Його більше не турбував той факт, що представник королеви Англії говорить, як французький аристократ. — Зрештою, саламандри та дракони — родичі. І перші, і другі йдуть у вогонь, щоб захистити тих, кого кохають. До того ж, імператор ласкаво погодився показати тобі свою книгу. — Метью озирнувся. — Хоча, здається, пан Страда так і не подолав своєї некомпетентності, бо цієї книги я тут не бачу. — За нами згорів іще один місток.

— Ще не час, ще не час, — роздратовано кинув Рудольф. — Спершу я хотів би дещо подарувати Ля Діосі. Ходімо поглянемо на мій різьблений горіх з Мальдивів. Він унікальний у своєму роді. — Усі, окрім Метью, слухняно побрели натовпом у напрямку, який вказував палець Оттавіо Стради. — І ви також, герр Ройдон.

— Звісно, — пробурмотів Метью, один до одного імітуючи інтонацію своєї матері.

І повільно поплентався вслід за юрмою.

— Є одна річ, яку я замовив спеціально. А отець Йоганн допоміг роздобути той скарб. — Рудольф окинув поглядом кімнату, але Пісторіуса ніде не було видно. — А куди він подівся, сеньйоре Страда?

— Я не бачив його відтоді, як ми пішли з Великої зали, ваша величносте, — відповів Страда.

— Ти! — ткнув Рудольф пальцем на якогось слугу. — Піди й знайди його! — Слуга негайно кинувся виконувати наказ. Імператор узяв себе в руки і знову зосередив свою увагу на химерному предметі, що лежав перед нами. Він скидався на грубо вирізаного з дерева голого чоловіка. — Це, Ля Діосо, знаменитий корінь з Еппендорфа. Сторіччя тому одна жінка поцупила з церкви освячений хліб і посадила його у себе при світлі повного місяця, щоб підвищити родючість свого городу. А наступного ранку в неї на грядці виросла гігантська капустина.

— Капустина виросла з освяченого хліба? — Або щось явно було не так в перекладі, або я нічого не тямила в християнській євхаристії. Дерево Діани, arbor Dianæ, то одне, а arbour brassicæ — то є зовсім інше.

— Так. То було чудо. А коли ту капустину викопали, виявилося, що корінь її нагадує тіло Христове. — Рудольф подав експонат мені. Він мав маленьку золоту діадему з перлинами. Цю діадему, наскільки можна було зрозуміти, додали пізніше.

— Ти диви, як гарно, — сказала я, вдаючи, що мені дійсно цікаво.