— Згідно з людськими легендами, Дракула жив сторіччями — може, він і досі живий. А ти дійсно впевнений, що він помер? — спитала я.

— Я сам бачив, як Болдвін відірвав йому голову і закопав її за тридцять миль від решти його тіла. Він був по-справжньому мертвий вже тоді, він по-справжньому мертвий і зараз. — Гелоуглас докірливо поглянув на мене. — Не варто вірити отим людським оповідкам, тітонько. Бо в них правди — не більше макової зернини.

— Гадаю, Беньямін має одну з тих емблем із драконами. Її дав йому герр Майзель. Коли я вперше побачила її, то помітила схожість кольорів.

— А ти сказав мені, що Беньямін покинув Угорщину, — з докором сказав Метью Гелоугласу.

— Він і справді покинув її. Клянуся. Болдвін наказав йому це зробити, пригрозивши тією ж долею, що спіткала Настромлювача. Ти б бачив тоді обличчя Болдвіна. Його б тоді сам диявол злякався і не посмів би ослухатися твого брата.

— Я хочу, щоб до сходу сонця ми були від Праги якомога далі, — похмуро мовив Метью. — Коїться щось вельми небезпечне. Я це нюхом відчуваю.

— Не надто гарна думка, як на мене. Чи ти, бува, не знаєш, яка сьогодні ніч? — поцікавився Гелоуглас. Метью похитав головою. — Сьогодні — Вальпургієва ніч, коли по всьому місту запалюють багаття і спалюють на них опудала відьом, якщо, звісно, не вдасться знайти для такого випадку справжню.

— О Господи. — Метью сіпнув головою і провів пальцями по волоссю. — Утім, вогнища принаймні дещо відвернуть від нас увагу. Нам слід обміркувати, як перехитрити стражників Рудольфа, пробратися до його покоїв і знайти книгу. А потім, будуть палити вогнища чи ні, ми вшиваємося з міста.

— Ми з тобою вери, Метью. Тож кому, як не нам, цупити ту книгу, — твердо сказав Гелоуглас.

— Це буде не так легко, як тобі здається. Пробратися ми, напевне, зможемо, а от чи зможемо вибратися геть?

— Я можу вам допомогти, пане Ройдон. — На тлі басовитого голосу Гелоугласа та баритона Метью голос Джека прозвучав тоненькою сопілкою. Метью обернувся і скептично скривився на малого.

— Та ні, Джеку, — твердо мовив він. — Ти нічого не цупитимеш, тобі ясно? До того ж, ти побував лише в конюшнях палацу. Ти навіть гадки не матимеш, куди йти і звідки бігти.

— Е-е-е, це не зовсім так, — сконфужено заперечив Гелоуглас. — Я брав хлопця з собою до собору. І до Великої зали, показати малому карикатури, які ти колись намалював на Лицарських сходах. Він був також на кухні. Ага, — вигукнув Гелоуглас, немов пригадуючи, — а іще Джек ходив до звіринцю, ясна річ. Було б жорстоко з мого боку не показати хлопцеві звірів.