Приємне, профільтроване зеленню сонячне світло і дрімотний спокій розімлілого на сонці лісу помалу заспокоювали нерви. Певна річ, хлопці не могли позбутися думок про труп чорношкірого і пов’язані з ним таємниці, проте шокове напруження минуло, відкривши шлях для інших почуттів, першим із яких сплив на поверхню голод. Тільки закінчивши перев’язку, Левко згадав, що з учорашнього вечора нічого не їв.

— Треба підкріпитися.

Ґрем кивнув і взявся чаклувати над вогнищем. Хвилин за десять чай закипів. Хлопці й дівчина поснідали сухими крекерами і шматками в’яленого бекону, заїдаючи це все курагою. Потім пили чай. Сиділи мовчки. Лиш вряди-годи тишу розтинало чиєсь гучне сьорбання або тонке, майже беззвучне зітхання. Знеболювальне почало діяти, і Семен розслабився; блідість стекла з його обличчя, щоки порожевіли.

— Що сталося вночі? — перервала мовчанку Сатомі. Хлопці переводили погляд один на одного, але, схоже, ніхто не збирався відповідати. — Чому я прокинулась у кущах за кілька кілометрів від табору?.. Ви так і будете мовчати?

— Ти реально нічого не пам’ятаєш? — уточнив Левко.

— Я отямилась на руках у Ґрема за хвилину до того, як Сем звалився зі схилу.

Левко з Ґремом одночасно подивились один на другого. Наїжачились.

— А вчорашній вечір?

Сатомі вмить пожалкувала, втямивши, що так необачно загнала себе на тонкий лід.

— Вечір? Я… ну… пам’ятаю, що трапилося… між вами. Але потім ми лягли спати, а ви з Семом лишилися сидіти біля вогнища…

У психіатрії це явище називається синдромом уникання, коли травматичні спогади витравлюються зі свідомості. Реальність виявляється настільки кошмарною, що свідомість відмовляється її сприймати. Уникання буває настільки тотальним, що в пам’яті «стирається доступ» не тільки до ситуації, що спричинила психічну травму, а й до всього, що з нею пов’язане. Уникання може стосуватись і думок, і подій, і людей, які певним чином пов’язані зі стресом: так, приміром, потерпілий відмовляється впізнавати тих, хто потрапив з ним в аварію, або ж забуває, де і коли все відбулося.

— Ми теж незабаром лягли. — Левко поспішив закрити цю тему. — А посеред ночі прокинулись через дивний шум біля табору. — Розповідаючи, хлопець уважно вдивлявся в лице дівчини; він хотів і одночасно не хотів, щоб вона згадувала. — Ти злякалась і побігла в джунглі.

Сатомі скулилась від лихого передчуття. За останні дванадцять годин стільки сталося. Ґрем посварився з Левком, Левко зненавидів їх усіх, уночі на них щось напало, а потім вони знайшли Паїтіті. Усі ці події викликали бурю суперечливих і цілковито різних за амплітудою відчуттів. Ця буря породжувала неймовірне сум’яття у думках. Дівчина просто не знала, за що в голові зачепитися.