«Утомно сороміцькою» «Дівою» захоплювався Пушкін, що на­звав її «золотою книжкой славною», «катехизисом остро­умия», «святой библией харит». В одному з листів Пушкін визнав «La pucelle» найкращою з поем Вольтера. Він переклав перших два­дцять шість рядків поеми. Вплив «Діви» Вольтера можна бачити не тільки в юнацькій поемі Пушкіна «Бова», а і в його «Гавриїліаді».

Про сліди захоплення «Дівою» в колі декабристів свідчить таке місце з відомих сатиричних куплетів Рилєєва:

Адам Міцкевич замолоду любовно перекладав «безбожну» Вольтерову поему. Є свідчення самого поета, що переклав він чимало, але до нас дійшла тільки пісня V.

Російські читачі дожовтневої пори не мали (головно з цензур­них причин) перекладу «Діви». Перший російський переклад, здійснений групою поетів за редакцією М. Лозинського, вийшов аж у 1924 році. Друге, виправлене його видання випустило видавництво «Academia» 1935 р. До перекладу додано ґрунтовну вступну статтю С. Мокульського.

Мені як українському перекладачеві залишається тільки висловити надію, що я хоч якоюсь мірою «доніс» до українського читача легке, дотепне, гостре слово Вольтера, що читач цей знайде в поемі те здорове зерно, ту світлу думку, які становлять основу «Діви», і погодиться зо мною у визнанні великого прогресивного значення, яке мала вона для свого часу.

Максим Рильський

Передмова отця Апулея Різорія, бенедиктинця

Передмова отця Апулея Різорія, бенедиктинця

Подякуймо добрій душі, що завдяки їй з’явилась у нас «Діва». Ця героїчна та повчальна поема була написана близько 1730 р. — це знають учені і це видно з деяких рис самого твору. Із листа 1740 p., надрукованого в збірнику дрібних писань одного великого володаря під іменем філософа із Сан-Сусі, видно, що одна німецька принцеса, коли їй дали рукопис тільки прочитати, так захопилась обережністю, яка панує там у трактуванні такого слизького сюжету, що потратила цілий день і цілу ніч, звелівши копіювати і переписуючи сама всі найповчальніші місця. Оцей-то самий список і потрапив, нарешті, до нас. Не раз друковано клапті нашої «Діви», і справжні цінителі здорової літератури обурювались, бачивши, як жахливо вона покалічена. Одні видавці випускали її в п’ятнадцяти піснях, інші в шістнадцяти, вісімнадцяти, двадцяти чотирьох, то розбиваючи одну пісню на дві, то заповнюючи прогалини такими віршами, яких зрікся б кучер Вертамона, виходячи з корчми шукати пригод[2].

Отже — маєте «Жанну» у всій її чистоті. Ми боїмось висловити надто сміливу думку, назвавши автора, якому приписують цю епічну поему. Досить того, що читачі могли взяти собі певну науку із моралі, захованої в алегоріях поеми. Навіщо знати, хто автор? Єсть багато праць, що їх учені та мудреці читають з насолодою, не знаючи, хто їх написав, як от Pervigilium Veneris, сатира, приписувана Петронієві, і багато інших.