У наступні роки він інколи повертався до цього інциденту й поступово схилявся до думки, що Руді мав рацію. Насправді Ларрі був цього певний. Та навіть якщо він дійсно з ним розплатився, вони товаришували ще з перших класів, і коли Ларрі думав про це, йому пригадувалося, що в нього завжди не вистачало якихось десяти центів на суботні гульки, бо коли він ішов до Руді, то завжди купував по дорозі лакричну соломку чи шоколадку або ж просив якусь дрібничку, щоб вистачило на шкільний обід або проїзд. За всі роки він напозичав дрібнотою доларів п’ятдесят, а то й сотню. Ларрі пригадав, як напружився, коли Руді заговорив про свої гроші. Його мозок відняв двадцять п’ять від тридцяти й сказав: «Лишиться тільки п’ять баксів. Отже, гроші ти вже повернув. Не впевнений, коли саме, але повернув. Тож тему закрито». І він про це більше не замислювався.
Та після того випадку Ларрі лишився сам у незнайомому місті. Друзів у нього не було, і він навіть не намагався потоваришувати з кимось зі співробітників. Насправді він думав, що всі, хто працював у тому кафе в Енсіно[139], від сварливого шеф-кухаря до офіціанток, що постійно жували гумки й крутили сраками, — дебіли. Так, він справді вірив, що всі працівники «Годівниці Тоні» — повні кретини. Усі, крім Ларрі Андервуда — святого, який незабаром прославиться, можете бути певні. В оточенні самих придурків йому було кепсько, як побитому псу, і тужливо, як людині на безлюдному острові. Дедалі частіше він розмірковував, чи не купити квиток на «Ґрейхаунд»[140] і не повернутися з підібганим хвостом до Нью-Йорка.
За місяць, а то й за два тижні він би так і вчинив… якби не Івонн.
Він познайомився з Івонн Веттерлен у кінотеатрі за два квартали від клубу, де вона танцювала топлес. Коли закінчився другий фільм, заплакана дівчина шукала сумочку. Там були її водійське посвідчення, чекова книжка, профспілкова картка, кредитка, копія свідоцтва про народження та картка соціального страхування. Попри впевненість, що її вкрали, Ларрі змовчав і допоміг пошукати. Інколи йому й справді здавалося, що вони живуть у світі чудес: коли вони вже збиралися йти, він знайшов її трьома рядами нижче. Ларрі подумав, що, певне, сумочка мігрувала вниз тому, що люди дивилися кіно й совали ногами, бо фільм виявився доволі нудним. Дівчина обійняла його й подякувала зі сльозами на очах. Почуваючись Капітаном Америкою, Ларрі сказав Івонн, що запросив би її на бургери, щоб відсвяткувати знахідку, та з грошима в нього сутужно. Вона запропонувала його пригостити. Ларрі, наш славний принц, чекав саме на таку відповідь.