І настала темрява.

2. ЗАМОК АЛОГО ЩИТУ

2. ЗАМОК АЛОГО ЩИТУ

Темрява оточувала мене з усіх боків. Я хотів закричати — і не зміг. Смикнувся вбік — і зрозумів, що не можу зрушити з місця. Навколо була темрява, і холод, і більше. Мене самого — і то ніби не було.

Темрява вибухнула. Це був саме вибух - мені гулко вдарило у вуха, я перекинувся і з радістю зрозумів, що нікуди не подівся. Але тут до мене дійшло щось зі мною не те.

Я висів у повітрі, метрів за десять над зем... Тобто не над землею, не було там ніякої землі. Піді мною рожевів маленький піщаний острівець — кілометрів зо два в діаметрі, з круглим озерцем у центрі. Декілька незнайомих дерев з дрібним темно-зеленим листям росли по його берегах. А навколо острова, до самого горизонту, яскраво і святково голубіло море, білі пінисті хвилі застигли, накочуючись на берег... І раптом усе зрушило з місця. Хвилі смикнулися і з шумом прокотилися піском. Повітря перестало бути холодним, в обличчя вдарило жаром, несподіваним навіть для літа, і солоними бризками, якимись надто солоними… А я почав стрімко падати вниз, гаряче повітря м'яко вдарило в обличчя і перевернув мене на бік. Так от боком, ледве встигнувши виставити руки, я й упав на берег Тридцять Шостого острова.

Мені було так нестерпно боляче, що я заплакав, ще не приходячи до тями. А потім щось прохолодне торкнулося мого чола, і я почув тихий голос:

— Якщо він помре, то через тебе, Кріс. Я ще вчора казала, що площадка мала...

Голос був дівчачий, тонкий і сердитий. Я спочатку не зрозумів, про кого вона каже, а потім до мене дійшло. Я помру? Фігу! Я зібрав усі сили і розплющив очі.

Піді мною був пісок — м'який, гарячий, наді мною — чисте безхмарне небо, а в ньому жовтий сонячний диск. А ще наді мною схилялися незнайомі хлопчики та дівчата. Одна з дівчат тримала у мене на лобі мокру долоню. Коли я розплющив очі, обличчя її засяяло:

- Тобі краще? Правда?