Та в цю мить Майкл підвівся з крісла.

— Ну от, люба, тепер я до твоїх послуг.

Марджері подала йому чорного фетрового капелюха й відчинила перед ними двері. Вони зайшли до контори, і молодий чоловік, на якого Джулія звернула увагу, коли йшла до Майкла, підвівся.

— Я хотів би познайомити вас з міс Лемберт, — звернувся до нього Майкл. І проказав з виглядом посла, що рекомендує імператорові, при дворі якого він акредитований, нового аташе: — Це той самий джентльмен, який своєю працею навів лад у нашій бухгалтерії.

Юнак густо почервонів. Він силувано всміхнувся у відповідь на її теплу, легку посмішку; Джулія сердечно потиснула йому руку й відчула, що долоня його мокра від поту. Його ніяковість зворушувала. Так поводилися люди, коли їх рекомендували Сарі Сіддонс[3]. У Джулії майнула думка, що даремно вона так холодно поставилася до пропозиції Майкла запросити хлопця на ленч. Вона зазирнула юнакові в очі. Її власні очі були величезні, темно-карі й променисті. Підсвідомо, сама того не помічаючи — як не помічаєш, скажімо, власного руху, коли відганяєш настирливу муху, — вона надала своєму обличчю трошки пустотливого, але теплого виразу.

— Я оце подумала… чи не погодилися б ви з’їсти котлетку в нашому товаристві? А після ленчу Майкл одвезе вас назад.

Юнак знову зашарівся, і на його худій шиї сіпнувся кадик.

— Це така честь для мене…— Він занепокоєно глянув на свій костюм. — Але я такий брудний.

— А ви зможете помитись і причепуритись, коли приїдемо до нас.

Автомобіль чекав на них коло службового входу — великий, чорний з нікелем автомобіль, із сидіннями, обтягнутими сріблястою шкірою, з фамільним гербом Майкла на дверцятах. Джулія сіла.

— Ідіть сюди, сідайте зі мною. Майкл поведе машину.

Вони мешкали на Стенхоуп-плейс. Коли вони приїхали,

Джулія звеліла дворецькому показати юнакові, де можна помити руки, а сама пішла до вітальні. Вона підфарбовувала губи, коли зайшов Майкл.

— Я сказав йому, щоб ішов сюди, коли опорядиться.

— До речі, як його звуть?

— Навіть не уявляю.

— Але ж, любий, ми повинні дізнатися. Я попрошу, щоб він розписався у нашій книзі відвідувачів.

— Далеко йому до нашої книги! — Майкл запрошував розписуватися в їхній книзі тільки вельми визначних осіб. — Адже ми ніколи більше не зустрінемося з ним.

В цю мить хлопець зайшов до кімнати. По дорозі додому Джулія всіляко намагалася розвіяти його скованість, але він усе ще ніяковів. Коктейлі вже стояли на столі, і Майкл налив чарки. Джулія взяла сигарету, хлопець запалив сірника для неї, але рука його тремтіла, і вона мусила притримати його руку своєю, щоб прикурити.