Нетерпляче кусаючи губи, мнучи бороду, Потоцький з нетерпінням стежить за рухом повстанців. Йдуть чіткими рядами із знаменами. Без жодного пострілу. Чому ж вони не потрапляють у болото? Здається, вже дісталися кущів... І йдуть. Як на прогулянку. Жоден не спіткнувся, не провалився, не розладнав строю... Адже там мусить починатися драговина. Що за химера? Адже він точно знає, за тими он кущами, де край засніженої рівнини, то і є підступне болото. Сунешся туди — ніг не витягнеш! Морозець благенький, болото ледь зашерхло, сніг його підступно замів... А повстанці йдуть. В польного гетьмана на лобі виступає холодний піт. А що коли болото замерзло? Вночі, наприклад? Пся крев! Невже болото підведе! Тоді — все! І гетьману починає здаватися, що там взагалі й болота немає, що ось-ось повстанці перейдуть рівнину і наваляться всіма силами... Тоді він програє, бо надто понадіявся на болото і не укріпив чоло... А козаки йдуть. Чути, як вони свистять і викрикують: «Лящику, побіжиш до хащику!»

Потоцький оглядає своє військо. Жовніри вже повісили носи. Не на таких повстанців вони сподівалися, на безладне юрмисько. А тут іде військо, чітко поділене на сотні й полки. Все ближче й ближче. Де хоч болото? Жовніри починають перешіптуватися між собою, озираються навсібіч... Підвело болото...

І в ту мить повстанці зупинилися. Потоцький, все ще не вірячи своїм очам, полегшено зітхає. Витирає мокрого лоба. Болото таки на місці, воно зупинило повстанців. Командири заусміхалися один до одного, кров починає приливати до їхніх білих облич. Жовніри ожили... Повстанці, спинившись, стоять на місці, певно, радяться, бо від Павлюка розбігаються гінці... Рушили... Чудово. Але вже не вперед, краєм огинають болото й простують до кінця польської позиції. Потоцький потирає руки. Він завбачив цей маневр і кінці позиції укріпив надійно, наче друге чоло там зробив. Ще й поставив туди іноземну піхоту. Але зараз і тих сил, здається, замало. Шле гінця: коронному стражнику з своїми хоругвами спішно перейти на край позиції!

Огинаючи болото, повстанці йдуть все тими ж рівними рядами. З бунчуками й знаменами. Павлюк попереду. Пся крев! Як тримаються, як тримаються!.. Навіть не розгубилися перед болотом. Ну, побачимо, що буде далі. Ось вони вже дісталися середини бойової лінії. Зненацька тишу розривають перші постріли. Не витримав коронний стражник, його гармати б’ють, аж захлинаються. Завиваючи, летять ядра. Повстанці — ні звуку. Йдуть. Летить сніг і мерзла земля. Цвиркає багно, заляпує білий сніг. Повстанці йдуть, все так же мають знамена і бунчуки. Все так же чітко дотримуються поділу на сотні й полки. А ядра завивають, гармати захлинаються...