І справді, краєвид цей був такий, що не міг не вражати уяву споглядача. На захід,— там, куди були звернуті лиця подорожніх і де тільки й можна було побачити далину, скільки око сягало, мрів листяний океан, величний та багатий розмаєм яскраво-зеленої буйної рослинності, з розкішними барвами, властивими сорок другому градусові північної широти. В’яз із гарною плакучою верхівкою, численні породи клена, дорогоцінний американський дуб та широколиста американська липа, відома як ликовиця,— всі вони перепліталися горішнім гіллям, зливаючись у єдиний і мовби нескінченний листяний килим, який без кінця-краю тягся до призахідного сонця, аж доки зливався з хмарами, як зливаються біля небокраю морські хвилі з блакиттю небесного склепіння. Тут і там незначні просвіти, утворені поміж велетнями лісового царства чи то з вини стихій, а чи з примхи природи, дозволяли якому нижчому дереву вирватися угору до світла й підняти свою скромну голову майже врівень з довколишньою поверхнею зеленого моря. До таких дерев належали: береза, дерево досить поважане в не таких благодатних краях; тремтлива осика, різновиди плодоносної ліщини та представники інших порід, що нагадували ницих і неотесаних бідняків, яких обставини закинули поміж статечних та заможних. Там і сям, пронизавши неозоре поле, височіла пряма сосна, здіймаючись над листяною рівниною, мовби який величний пам’ятник, споруджений рукою митця.

Саме неосяжні простори, майже непорушена зелена гладінь і справляли враження величі. Ніжні тони, доповнені переливами світлотіней, надавали пущі краси, а урочий спокій довкола навіював на душу високі почуття.

— Дядечку,— звернулася вражена, проте вдоволена дівчина до свого супутника, чийого ліктя вона ледь торкалася, аби певніше стояти на легкій, хоч і міцній опорі,— це дуже схоже на океан, який ви так любите.

— Дитина скільки бачить, стільки й тямить, Магнітику! — Магнітиком моряк звав свою небогу за її дівочу звабливість.— Хіба що дитина може порівняти оцю жменю листя зі справжнім Атлантичним океаном. Якби навіть зібрати всі оці верхівки в один пучок і кинути їх на лоно океану, то вони склали б усього лише букетик у петлиці Нептуна.

— У ваших словах, дядечку, не стільки правди, як вигадки. Ви ж тільки гляньте: скільки око сягає — на багато, багато миль навкіл — і одне листя! А що такого можна побачити в океані?

— «Що такого»! — відказав дядечко, нетерпляче смикнувши ліктем, якого торкалася дівчина, бо його руки були схрещені й засунуті за пазуху червоного жилета, що саме тоді був у моді.— Що такого побачиш, Магнітику? Скажи ліпше, що такого не побачиш! А де тут, дитино моя, морські брижі, де блакитні води, де вали, буруни, кити а чи шторми, де тут безперервний рух у цій жмені лісу, га?