«Пущу її між своїх іграшок, зроблю гарненьку загороду й приручу».

Ого, що спало на думку хлопцеві! Та це ще не все! Послухайте, що він придумав далі. «Братиму муравлика з собою до школи, він там лазитиме по парті. Вчитиметься разом зі мною, а може, ще й підказуватиме мені».

Отаке! Та вчитель напевно не дозволив би! Але що він міг би вдіяти? Адже вчитель і не бачив би мурашки. «Зроблю для неї маленьку хатку з картонної коробочки й носитиму в ранці, — мріяв хлопець далі. — Товариші мене питатимуть: «Гей, що то в тебе за коробочка?» А я їм на те: «Яка там коробочка, це ж у мене вчена мурашка!» Ото всі дивуватимуться!»

Хтозна, до чого б іще додумався хлопець, якби не побачив, що вже прийшов до свого дому й що в садку перед хатою його товариші Славек, Гана та Здєна ділять між собою щось червоне. Це були суниці, повний казанок. Друзі пригостили хлопчину й сказали, що, коли схоче, завтра може піти з ними разом. Їх поведе Анчка Латалова, а та знає, де ростуть суниці.

І, тільки доївши всі ягоди, хлопчик згадав про чудесного муравлика й відкрив сірникову коробочку.

Але Муравлик Ферда зник.

ПРО ТЕ, ЯК ФЕРДА ПОПАВ ПІД ДОЩ І ЯК СЛИМАК ЙОГО ВИЛАЯВ

ПРО ТЕ, ЯК ФЕРДА ПОПАВ ПІД ДОЩ І ЯК СЛИМАК ЙОГО ВИЛАЯВ

Навіщо б він, власне, сидів у тій коробочці? Заради чого? То ви не знаєте Муравлика Ферду. Всю порогу він тільки й шукав, як би вилізти з коробочки. Йому пощастило непомітно вислизнути саме тоді, коли хлопчик підходив до садка. Як тільки Муравлик упав на землю, він схопився й кинувся навтіки. Біг не оглядаючись так прудко, що торбинка аж підскакувала в нього за плечима.

Та раптом крап-крап! Ферда зупинився. Навколо залопотіли краплі дощу. Кожна краплина, торкаючись землі, бризкала, наче водограйчик.

Починалась велика злива.

Хлюп — і Ферда опинився на землі. Оце краплина! Муравлик дригав ногами в повітрі й випльовував воду, що плеснула йому в рот. Тільки-но підвівся — хлюп! — нова краплина так гупнула його в спину, що він аж двічі беркицьнув у повітрі.

Коли згодом Муравлик, мокрий як хлющ, сів і протер очі, то побачив перед собою хатку. На ній була табличка з іменем господаря: «Пан Слимак».

«Чудово, — подумав Ферда. — Сховаюсь у цій хатині. Пан господар, напевне, мене пустить». І він легесенько, одним пальчиком, постукав у двері, та ніхто не відчинив. Муравлик спробував постукати двома пальчиками, але й на цей раз ніхто не озвався. Тоді він постукав усією долонею й попросив: «Чоловіче добрий, відчиніть, бо тут січе дощ!» — але знову марно!