Есхіл упівока поглядає на молодшого суперника: десять років тому цей тоді ще юнак вже переміг його своєю трагедією. Гіркота поразки знову накочується на старого. Як буде цього разу? Чи він вже ні на що не здатен? Чи він може? Може! Але гул амфітеатру посилює його тривогу — громадяни зриваються з місць, вітаючи Софокла.

Входить Евріпід. Йому щойно 23. Ще зовсім юнак, й борода в нього лиш така, що хіба не сором носити. Темні очі сторожко блимають на присутніх, голос тремтить, і сам він ледве стоїть перед цим кількатисячним натовпом, що зустрічає його свистом: Рано ще тобі, — волають громадяни. — Назад — у гім-насій! До коней! Ще списа не тримав у битві! Евріпід стискає кулаки. Його гріє азарт і жага перемоги. Він покаже цій зверхній публіці, що є справжній талант. Хай-но лише його Медея скаже свої перші слова. І ви всі замовкнете, вражені, стихнете, прошиті болем та скорботою. Евріпід гордо піднімає голову і сміливо дивиться перед себе. Він більше не бачить гончарів, корчмарів та політиків, що наповнили театр. Він бачить публіку, що до кінця дня (вірить у це) вигукуватиме його ім’я із захватом.

Після трьох трагедій, що йтимуть одна по одній з перервами на співи та танці, треба трохи розбавити напругу й пореготати з кривлянь та непристойностей комедіантів. Арістофан, який стає на сцені четвертим трохи збоку, як кажуть, взагалі чужинець, хоча й давно афінянин. От вже з нього самого можна сміятися — рудий, довготелесий, худий, як голобля до колісниці. Ще й твар має якусь скривлену і постійно мружиться та кліпає від сонця. Чого сидимо? Ану закидаймо його підгнилими фруктами! Натовп починає реготати, коли соковитий персик влучає автору комедій просто в лисину. Чекайте, чекайте, — думає собі Арістофан, тікаючи зі сцени під зливою слив та фініків, — я про вас напишу, я покажу вас недолугими і потворними! Самі з себе ще сміятися будете. Гарпії! Шершні! Жаби! Сутулий комедіограф перечіпається об поли свого хітона і з гуркотом падає десь за сценою. Амфітеатр вибухає ще більшим реготом, в якому тоне його злісний скрик. Всі повертаються аплодувати трагікам.

І що з того, що у свої 23 Евріпід насправді ще не поставив жодної п’єси й не міг змагатися з Есхілом? Він потім переможе Софокла, але Есхіл того вже не побачить. Ба більше, не міг з ними на одній сцені бути Арістофан, до народження якого від нашого гіпотетичного змагання цих трьох залишалося ще 8 років. Він навіть наймолодшого з них, Евріпіда, висміюватиме вже посмертно, чим, знову ж таки, накличе на себе кпини та гнів афінських громадян. Все, що було описано вище, існує лише на сторінках цієї книжки. Я навіть не певен, чи були тоді в афінян персики.