Але нащо взагалі писати про жах? Хіба мало жахливого довкола? Усі ж знають отой популярний жарт, в якому Стівен Кінґ вимикає українські новини, бо вони надто страшні. Здається, дійсність у нас така, що все просто пронизано тривогою та очікуванням катастрофи. То нащо ж лякати наляканих? Так у тому ж то й справа, шановні, у тому ж то й справа: горор — це не лише про страх і смерть. Це також про те, що навіть коли навкруги смерть, можна й вижити. Фактично кожен роман жахів, а надто у Стівена Кінґа, утверджує нехай парадоксальний, але оптимізм. Література жаху — це коли страшно увесь час, аж доки не перестає бути страшно. Фінал роману жахів — це коли смерть (принаймні на якийсь час) пішла собі геть.

Звісно, як пише сам Кінґ, у часи справді серйозних потрясінь література жаху замовкає. І не лише література: у 40-х роках, під час Другої світової війни у США майже не писали текстів і не знімали фільмів жахів. У такі періоди саме уявлення про страшне переходить на новий, не доступний раніше рівень. Ну як боятися ядерної бомби до появи ядерної бомби? Зате одразу в 50-х моторошні література та кіно рішуче повертаються. Адже тривога подвоїлася: боялися вже знаних страхіть минулої війни (з її концтаборами, килимовими бомбардуваннями й атаками камікадзе), але жахало і прийдешнє — ядерні боєголовки змінились на термоядерні, а балістичні ракети з ними на вістрях націлилися з континенту на континент. Світ укотре завмер в очікуванні глобального жаху. Найкращий час для письменника горорів.

Прикро казати, але наша спільнота зараз у тому ж стані: після потрясінь, болю, жертв надходить тривожне чекання. Хай би майбутні небезпеки нас оминули, але спрага до чужого страху (а роман чи фільм жаху — це завжди чужий страх) ще діткнеться до нас своїми зимними мацаками. Більшість не перемикає канал, коли показують сюжет із місця катастрофи, правда? Більшість дивиться на чи читає про страшне, бо таким є наше сучасне, перетворене з архаїчних часів замовляння: це не зі мною, це далеко, або навіть це вигадка. Тим часом Стівен Кінґ пропонує нам як читачам абсолютний комфорт, адже його історії вигадані, та ще й трапилися десь далеко — в Америці, у штаті Мен.

Горор — це гуманізм

Якщо людина хоче писати про жах, то без досвіду читання Кінґа рішуче нічого не вийде. Конче ознайомитися і з його художніми текстами, і з порадами про письмо. Але я би пішов далі: я переконаний, що кожна освічена людина повинна прочитати Кінґа. Ні, не всього; ні, не обов’язково найтовстіші романи; але без нього не можна: картина світової літератури кінця ХХ — початку ХХІ ст. буде неповною.