* * *

З заспокоєним серцем, повним надії на щасне скінчення справи своєї, повертав Семен з Межибожа додому. Правда, не все так склалося, як жадалося… З царської родини нікого не було в лагерях, і Семен подав своє прошеніє найстаршому генералові, що весь так і сяв від хрестів та золота… Генерал, спасибі йому, людяний такий, ні кришечки не сердитий, узяв прошеніє, віддав сховати… Уже ж він, певно, вірний царський слуга, уже б він не повинен змикитити…

Жваво, з юнацькою енергією, заходився Семен ставити хату. Він звіз матеріал, полагодив обсмалені стіни, звів дах. Баби мастили стіни, Семен пошив покрівлю – робота кипіла, горіла в руках. Не оглянулись, як стала хата ще вища та рівніша за стару. Обрятовані від огню сніпки вимолотили, зібрали трохи зерна, присмаленого, правда, але, змішавши з позиченим в гамазеї, можна було їсти. Просо стояло ще на полі, кукурудзу Наумиха теж не виломила ще – тож була надія на приварок. Е, якось воно буде… Зимою можна хурманкою заробити якого карбованця, баби візьмуть у пана на буряки на відробіток, теличку можна продати… Тра якось ворожити… Що ж, живий чоловік живе й гадає…

За клопотами, за працею Семен й забув про своє «прошеніє». Але так коло чесного хреста прибіг соцький кликати Семена до станового. У Семена так і тьохнуло серце.

«Це, мабуть, відповідь із столиці прийшла», – подумав він, поспішаючи до станового. Йому було і радісно, і боязко заразом, тривога здіймалась у серці, усякі здогадки снувались по голові. Семен мало не скрутився з нетерплячки, чекаючи, поки становий пообідає. Врешті його покликано в канцелярію. Становий стояв серед канцелярії з папером у руках.

– Ти подавав «прошеніє» на царське ймення? – поспитав він у Семена.

– Я.

Становий поклав папір на стіл і глянув на Семена.

– А тепер скажи мені, що ти маєш казати цареві?

– Сього я нікому не виявлю, ваше благородіє, опріч царя самого.

– І мені не скажеш?

– Ні!

– А як я тобі звелю?

– І тоді не скажу…

Становий здивованим поглядом змірив Семена від голови до п’ят, наче не сподівався такої упертості.

– Тут прийшла відповідь на твоє «прошеніє», – сказав він врешті, схилившись над столом і роздивляючись в паперах.

Семенові затамувало дух у грудях. В голові роєм заметушились різнородні думки, випереджаючи зміст відповіді, очі неспокійно стежили за рухом пальців станового, що шелестіли паперами… В шелестінні тому причувалося Семенові: приїзди, розкажи свою таємницю… Страх обгорнув Семена. Семен чув, що не витримає довго натуги, в якій були його нерви…

А становий, як на те, повагом перекидав листки паперу, нахилившись над столом, наче забув на Семена.