Семен мовчав. Глузливий вираз, скрививши йому обличчя, застиг в тверде щось, жорстоке.

Мовчки закотив він полу сукмани під самі пахви, вийняв тютюн і заходився крутити цигарку. Кобила почала мочитись. Семен посвистав їй тихенько, а тим часом потеруха висипалась з цигарки на землю. Скінчивши крутити, він старанно заклеїв цигарку і неймовірно глянув на Дорю.

– Папенька не казали?

– Їй-богу, ні, – заклявся Доря. – Сьогодні, бач, мої іменини, і він…

– Так… на іменини, значить… Ловко придумав.

Семен затиснув в грубі і чорні пальці цигарку, а праву руку підняв, обвів нею круг шиї, сіпнув догори, храпнув і засміявся.

– Капут!

– Капут? – витріщив Доря на нього великі й невинні очі.

Тоді візник пояснив:

– Повісять баришню зараз… Молебень, таку їх маму…

Доря почув холодок в тілі.

– Неправда… ти все жартуєш… – почервонів він одразу.

– Авжеж, жартую…

І знов храпнув, зробивши над головою той самий рух.

Щось підкотилось в Дорі під серцем і так недобре розлилось по руках і ногах.

– Як, зовсім повісять?

Голос перервався у нього, і жаль скривив губи.

– Не зовсім, а тільки доти, поки ноги не перестануть дриґать… – Жбурнув окурок, сплюнув й додав: – Яким справиться скоро… не першинка!

Сонце запалило криваві вогні на цератовім брилі Семена, а Доря дививсь на Семена з таким холодним жахом, немов не Яким, а візник має зараз вішати жінку з блідим обличчям.

В голові його раптом пронеслися розмови, які чув вдома… Окремі слова, такі перше звичайні, далекі і неймовірні, як в казці… а тепер все наблизилось і ожило.