Олесь Ульяненко Син тіні

Олесь Ульяненко

Син тіні

1.14. Я бачив усе, що діється під сонцем, і що ж?

Усе марнота й гонитва за вітром.

15. Криве не може стати прямим.

І того, що бракує, не можна полічити.

Мисаку Олександру, світлої пам'яті

Частина перша

Частина перша

Дядько

Дядько

Завжди добре розводитися балачками у свята, коли вигасають сни, а все бовтається у густій мелясі оманливого щастя. Ніякої турботи, ніякого клопоту, якщо сам не накличеш собі на голову. Навіть віддалено згадуючи той день, не можу прийти до пам'яті. Як і більшості людей, що прожили довге життя тут, на цій землі, мені не доходить, що ця скорбна печаль і юдоль і є їхнім життям. Кажуть, що наша батьківщина велично красива з висоти пташиного польоту; тоді я готовий на неї дивитися згори цілу вічність, тільки дивитися! Тому, видно, лише в такі дні трапляється щось подібне, що перевертає ваше життя, як пожолоблену жерстяну посудину. Видно, тому Блох з'явився, наче привид, на залізничному пероні саме тоді, в сизі, прокурені й пропиті украй свята. Відтоді минуло двадцять літ. Але всі, до останнього бомжа і каліки, що збивалися за бульйонним кип'ятком під місією Червоного Хреста, пам'ятають той день. Так пам'ятають рівноапостольних. Можливо, я перебільшую, але коли когось любиш або ненавидиш, то завжди витримуєш його у пам'яті, й він стає, набираючи цінності, наче гірке давнє вино. А тоді, двадцять років тому, всі до одного на пероні, мов ужалені, попіднімали голови. Проститутки позіхнули протяжно і тихо, а коти-сутенери, що бездіяльно вешталися, замітаючи холошами перон, навіть присвиснули і провели Блоха довгими поглядами. Пустими поглядами, наче пилюка, гнана серпневим вітром. А Блох стояв, похитуючись від голоду, із задубілим до зеленого обличчям, облизуючи кінчики губів, що порепалися і зараз нагадували місиво. Якраз пробило четверту годину. Саван сну і відпочинку для святкуючих. Рівно о четвертій вдарив електронний годинник, вирвавшись даремно з утроби привокзальної пустки. І зараз, перекинувшись пам'яттю в той час, я спокійно, з відчуженістю, говорю: біда рухає правду, і цьому немає ради.

Тому з віком вчишся поціновувати рештки життя. Інший час, той відрізок, слугує для цього короткого, маленького, нікчемного копіювання з райських кущів, якщо вони існують у природі Бога взагалі. Найстрашніше: чим більше ти віриш, тим менше ти знаєш, тим більше тебе опосідають чорні думки, які заважають насолоджуватися рештками життя. За плечима у тебе, позаду, м'ясорубка. Але того дня було світло празника, а я нипав пероном, сподіваючись прихопити роботу полегше. Людина так і нишпорить життям, аби від нього відкрутитися. Це легше, ніж кривавим потом здобувати свій насущник. А тому смерть ніколи нікого не тішить, але є тим сурогатом, що підсилює смак життя. Життєвий дороговказівник. Якщо ляку перед смертю не існує, то саме життя полишене сенсу.