Марта, невизначеного віку, сповзає з ліжка і порається біля імпровізованої пічки, яка, вочевидь, є одночасно і кухонною плитою. Все оповите гнилим півмороком, який у глибині не має меж. Там неясно видніє дерево.
Гасан, у брудному халаті, який колись був білим одягом санітара, пхає ноші на коліщатках, на яких, вочевидь, лежить хтось, а можливо, лише щось, під брудною ковдрою. Це щось повністю прикрите.
Гасан, у брудному халаті, який колись був білим одягом санітара, пхає ноші на коліщатках, на яких, вочевидь, лежить хтось, а можливо, лише щось, під брудною ковдрою. Це щось повністю прикрите.
Гасан швидко виходить.
Гасан швидко виходить.
МАРТА: Стій, вернися! Це що таке? Надворі вже сутеніє. Негайно це закопай! Вже не можу на тебе дивитися. Стій, ходи сюди. Ось (витягає дві цигарки) «Marlboro»! Забирай звідси цей сморід! (Піднімає ковдру.) Господи Ісусе!
витягає дві цигарки
Піднімає ковдру
Гасан знову входить. Марта повертає ковдру на місце. Навіть трохи її розрівняла.
Гасан знову входить. Марта повертає ковдру на місце. Навіть трохи її розрівняла.
ГАСАН: Дай бодай щось, викину її в іншому місці.
МАРТА: Жива?
ГАСАН: Ледь.
МАРТА: Дивиться.
ГАСАН: Це ні про що не говорить.
МАРТА: Де ви її знайшли?
ГАСАН: Та вони ховаються в кожному кущі, як суки.
МАРТА: Де ви знайшли оцю?
ГАСАН: Її і ще одну таку саму привезли до самого моста якоюсь розвалюхою.
МАРТА: Хто?