Хочу зазначити також, що спогадами видатного сина України і Франції МАН відкриває серію видань, присвячених відомим діячам науки. Кожен з них стане для Вас маленьким відкриттям.
Вчений, який єднав континенти
Вчений, який єднав континенти
Жорж Шарпак тривалий час був дійсним членом нашої Європейської академії наук, мистецтв і літератури, започаткованої 1980 р. Авжеж, ми нечасто бачили його на наших зібраннях, адже він увесь час брав участь у наукових дебатах та вів активне громадське життя. Проте він завжди знаходив можливість ввічливо вибачитися за те, що не може бути присутнім. І ми не тримали на нього зла, тому що знали: Шарпака залучено до численних проектів, зокрема до вдосконалення апаратури для отримання медичних світлин; ми розуміли, що він був одним із найзавзятіших захисників «мирного атому» і ніколи не припиняв боротьби проти розповсюдження ядерної зброї…
Пригадую, як він долучився до нової для нього справи — заохочення школярів до вивчення точних наук. Він постійно ходив по школах! Авжеж, ми вже тоді зрозуміли значення тієї діяльності, але на той час наукової освіти для школярів не було серед напрямків роботи Академії. Нашою стратегічною метою було зближення двох Європ: Західної та Східної.
Цю мету ми переслідували від самого моменту створення Академії. Тоді це здавалося ризикованим викликом. Однак упродовж кількох наступних років дві частини Європи справді об’єдналися! Як виявилося, ми мали рацію. Почалась активна співпраця з ЮНЕСКО. Разом із цією міжнародною організацію ми стали першими, хто насмілився вірити в об’єднання Європи та працювати у цьому напрямку. Ми зводили мости між націями, відрізаними одна від одної.
Мені поталанило переконати високопосадовців Франції та інших країн Західної Європи, а також численних лауреатів Нобелівської премії, що наша робота мусить концентруватися навколо ідеї зближення двох Європ. Спираючись на уряди європейських країн та ЮНЕСКО, ми почали працювати зі Східною Європою. Ми змогли прийняти у Франції чимало відомих інтелектуалів із тих країн.
Історія довела, що ми мали рацію. У ніч проти 10 листопада 1989 р. Берлінський мур упав…
Тоді з’явилося чимало інших європейських академій — їм уже не було чого остерігатися. А ми вже думали про нові перспективи.
З 1990 р. я пропонувала відкрити нашу Академію для інших реґіонів світу. Мене підтримували, але всі сходилися на тому, що Академія мусить лишатися євроцентричною. Адже ми були та є передусім європейцями! Хоч би хто переконував нас у протилежному…