— Облиш цей дебілізм! Зупини це, Гос-поди! Я казала, що ми маємо пересуватися групою чи ні? Бо інакше замкну тебе в машині.

Вона підкріплює свою погрозу жестом, ніби от-от зацідить в обличчя. Це поганий хід, бо те саме подружжя, яке трапилося нам раніше, знову поряд. Цього разу Юлію розгледіли в найменших деталях: шпилька у волоссі, джинсова сорочка, широкий пояс, вишивка на штанах, кеди Конверс. У них склався ідеальний фоторобот.

— Нумо, хутчій, — продовжує наша наставниця, рішуче штовхаючи моє крісло.

Величезні екрани на бетонних стінах у холі повідомляють прогноз погоди, ситуацію на дорогах і рекламують жертя. Більшість коротких повідомлень, які нескінченно йдуть одне за одним, стосуються полеміки про MediCare+. Зазвичай усе це нудотні варіації по ключових питаннях дебатів. Хто ж є сірим кардиналом міністра? Навіщо так поспішати? Що можна зберегти з нинішніх досягнень соціального страхування?

Юлія сповільнила рух, чим я скористався, щоб спитати її:

— Тобі все це цікаво?

— Ще й як! Уяви, які наслідки може мати вся ця маячня? Вони наїжджають на всіх, починаючи з тих, хто отримує допомогу. От побачиш, вони покінчать із усією цією халявою. Навіть у Кастелі можна буде перебувати лише короткий час. А далі й узагалі заборонять його відвідувати. Так, я хочу знати про це більше. А ти?

Наразі про тих, із ким я пов’язаний, про те, що вони мають відчувати, почувши ім’я доктора Гудлака у зв’язку з цією аферою. Що вони переживуть, якщо випадково докопаються, як я виглядаю.

Б’єро захопився мультиком «Том і Джері», що транслюють по телевізору, який ще й прикрашено величезними мишачими вухами. Б’єро розвалився на горі подушок у куточку для малюків, звідки вмить втекли всі діти, які там були.

Тим часом Юлія пхається зі мною до жіночого туалету. Поліна замикається в кабінці. Я зіщулююсь у своєму кріслі, намагаюся стримати свої конвульсії. Я нічого не можу вдіяти.

— Юліє, я хочу почекати на вулиці.

— Це небезпечно, — відповідає наша старша по групі, схилившись над дзеркалом біля умивальника, щоб вичавити якісь вугрі на обличчі.

Я посміююсь. Чи є бодай якась небезпека, що хтось забере мене до себе? Хіба що якась фірма, яка торгує м’ясом для котів, повважає мене достатньо вгодованим. Тому поки Поліна не зробить всі свої справи, мені лишається тільки поширювати силою духу хвилі співчуття до власної персони. Утім ніхто мені не співчуває. Я схожий на ляльку, яку облили кип’ятком, рожеву, зморшкувату, одутлу, яка вся тремтить. Я є живою рекламою презервативів на один євро, яка висить прямо в мене над головою.