ГЕРОЙ ІІ: Звичайно.

ЖУРНАЛІСТ: А за що?

ГЕРОЙ ІІ: Ще не знаю. Мені складно відповісти, лише п’ята ранку, зайдіть ближче до дванадцятої, може, я вже знатиму.

ЖУРНАЛІСТ (ховає записника до кишені): Небагато я тут довідався.

ГЕРОЙ ІІ: Ви запізно прийшли.

ГЕРОЙ І: Ви запізно прийшли.

Журналіст виходить.

* * *

СОН

У ніч з 17 на 18 жовтня 1992 року мені наснилася постановка «Картотеки». Репетиція відбувалася на відкритому просторі. Актори поводилися вільно, ходили скрізь, де хотіли. Раптом я чую голоси: «Граємо сцену з сирами...». Я не можу пригадати, де саме в «Картотеці» з’являються сири. Один із акторів запитує, чи потрібна мені волова шкіра. Каже, що йде на полювання... Молода акторка зустрічає знайомого й виходить, дехто з акторів корчать міни, включно з такими, які виражають зневагу до мене. Усі розмовляють. Прошу, щоб вони не ворушились якусь мить... Я прокинувся. Потім знову заснув. І дивився цей сон далі. Це доволі дивно, але таке трапляється. Бувають сни, які скидаються на серіал, розвиваються. Частина друга — хоч уві сні й нема частини другої — це якесь чудесне прийняття. У велетенському павільйоні на кондитерському ярмарку. Пироги й торти велетенських розмірів. Торти — кольорові й великі, наче автомобільне колесо, наполеони завбільшки з подушку, звалища білого й біло-лимонного крему. У час репетиції на просторі та згодом — на кондитерському ярмарку — здіймались і падали завіси, розсувалися вбік, опадали, заслоняючи частину сцени, накривали акторів, перетинали сцену навпіл або заслоняли тіла. Рухи завіси... На цьому сон скінчився. Навіщо я прочитав це вам? Коли інтенсивно мислиш про роботу, вона може наснитися.

1992