Абдуль Рашид Махмуді Після кави

Абдуль Рашид Махмуді

Після кави

Після кави

Після кави

Вікна Халілевої крамнички виходили на канал. Він то вештався довкола, то намагався відігнати надокучливу муху, що літала в нього перед носом, то час від часу поринав у дрімоту. Вітерець грав із подолом його джильбаба[1], ніби хотів підняти тканину вгору й гайнути в небо. Але цю ідилію порушив сторонній галас із боку вулиці — крики, сміх і собачий гавкіт. Ватага хлопчаків проходила повз канал, а поруч біг чорний собака, здіймаючи гавкіт, ніби на знак незгоди, що вони підуть купатися у водоймі без нього. Здавалося, хлопці тікали від мешканців Верхнього Єгипту, тримаючи «здобич» у руках: фініки, опунцію та очерет. Халіль здригнувся від звуку хлопчачих голосів, а коли з дальнього кінця села почувся післяобідній заклик до молитви, його сон повністю розвіявся. Чоловік відчув, ніби чиясь міцна рука стиcнула його, змушує підвестися й піти до мечеті, аби встигнути на молитву, але Халіль не підвівся. Ці малі шибеники все ще шалено галасували та врешті гайнули у свої схованки, допоки не мине ця пекельна полуденна година. Після історії, яка сталася з його сестрою, Халіль зовсім не відчував у собі бажання здійснити омивання чи намаз, натомість він хотів заснути й ніколи не прокидатися. Чоловік не хотів ні з ким про це говорити. Його покупцям також не було що сказати йому, хтось просто заходив до крамнички, брав усе, що необхідно, і негайно йшов геть. Уже ніхто не сідав на підлогу перед дверима крамниці, щоб пограти в карти, випити кави або чаю та покурити мелясу. Це все залишилося позаду, і він більше не хотів мати ні з ким справу. Але повсякчас чоловік помічав в очах людей питання про його сестру. Проте ніхто не наважувався його вимовити: «Куди ж поділася Закія?» Він не міг нікому дивитися у вічі. Щоразу, коли хтось з його покупців заходив у крамницю, Халіль схиляв голову вниз, ніби відчував страх перед людьми, наче перебував під гнітом сорому та лиха, проте не міг нічого вдіяти. Він почувався безсилим перед тим, що скоїла його сестра Закія. У чому ж тоді користь від цієї крамнички, якщо навіть не можеш ні з ким поспілкуватися? Може, тоді взагалі краще залишатися вдома, щоб ніхто з людей не бачив твого обличчя?.. І коли Халіль нарешті встав зачинити двері крамниці, у його голові промайнула думка: «Яка ж тоді користь від сидіння вдома? Гаразд... куди ж мені піти? До кого звернутися по допомогу?» У нього не було нікого, окрім Ібрагіма Абу Заїда.

Халіль пройшов повз будинок Нафіси. Літня жінка перед своїм будинком намагалася загнати сухою пальмовою гілкою курей у курник. Раніше вона не мала звички заганяти птахів до заходу сонця, але зараз вирішила зробити це раніше.