— Рання пташка, — проказав пароль хтось із хлопців.

— О так, манна кашка! — захихотіла вона й пропустила їх досередини.

Гаррі, Рон, Шеймус, Дін та Невіл переодяглися у свої святкові мантії в спальні. Усі трохи соромилися незвичного вбрання, та далеко не так, як Рон: він оглядав себе у видовженому дзеркалі в кутку з переляканим обличчям. Годі було заперечити факт, що його мантія найбільше в світі скидалася на дівчачу сукню. У розпачі, щоб надати їй хоч трохи чоловічого вигляду, Рон застосував до мереживного коміра й манжетів відривальні чари. Вони подіяли непогано, мережив не стало. Та Рон застосував чари не дуже акуратно і краї мантії мали дуже сумний вигляд.

— Ніяк не збагну, як це вам вдалося запросити двох найкрасивіших дівчат, — пробурмотів Дін, коли вони спускалися сходами.

— Бо ми шалено привабливі, — похмуро відповів Рон, витягуючи нитки, що лізли з манжетів.

Вітальня, заповнена людьми у різнобарвних мантіях замість звичних чорних, здавалася незнайомою. Парваті чекала на Гаррі біля сходів. Вона справді була дуже гарна в мантії яскраво-рожевого кольору, з золотою стрічкою, вплетеною в довгу чорну косу та золотими браслетами, що виблискували на зап’ястках. Гаррі аж полегшало, коли він побачив, що Парваті не хихоче.

— Ти… е-е-е… гарна, — незграбно втулив він.

— Дякую, — відповіла Парваті. — Падма зустріне тебе у Великій залі, — додала вона Ронові.

— Ясно, — сказав Рон, роззираючись. — А де Герміона?

Парваті знизала плечима:

— Ходімо вниз, Гаррі?

— Гаразд, — мовив Гаррі, понад усе бажаючи лишитися у вітальні. Прямуючи до отвору за портретом, він побачив Фреда, який підбадьорливо йому підморгнув.

Вестибюль був забитий учнями. Усі товклися, очікуючи восьмої години, коли відчинять двері до Великої зали. Ті, що мали зустріти своїх партнерів з різних гуртожитків, пробиралися крізь юрбу, намагаючись знайти одне одного. Парваті знайшла свою сестру Падму й підвела її до Гаррі та Рона.

— Привіт, — сказала Падма, така ж гарненька, як і Парваті, вбрана у яскраву бірюзову мантію. Видно було, що партнером вона не вельми задоволена. Її темні очі зміряли Рона знизу догори, зупинившись на пошарпаному комірі та рукавах.

— Привіт, — відповів Рон, не дивлячись на неї, а все видивляючись когось у юрбі. — Ой…

Він пригнувся за спиною в Гаррі, бо саме тієї миті повз них проходила Флер Делякур, просто приголомшлива у своїй сріблясто-сірій єдвабній мантії. Її супроводжував капітан Рейвенкловської квідичної команди Роджер Девіс. Коли пара зникла, Рон випростався й почав розглядатися поверх натовпу.