Він опинився в кухні, більше схожій на печеру. Френк не заходив сюди багато років. Одначе навіть у пітьмі пригадав, де містяться двері в передпокій, і навпомацки рушив до них. Його нюх відчув запах тліну, а слух загострився, щоб почути згори будь-які кроки чи голоси. Він зайшов до передпокою, де завдяки великим вікнам обабіч парадних дверей було трохи світліше, й почав підніматися по сходах, утішаючись, що кам’яні східці вкриті товстим шаром пилюки, яка приглушувала його кроки й постукування костура.

Нагорі Френк повернув праворуч і зразу побачив, куди залізли непрохані гості: двері в самому кінці коридору були ледь прочинені, і крізь щілину пробивалося мерехтливе світло, кидаючи на темну підлогу довгу золотаву стежку. Френк підкрадався ближче й ближче, міцно стискаючи костура. Коли до дверей залишилося з півметра, він зміг розгледіти невеличку частину кімнати.

Тепер він бачив, що вогонь палахкотить у каміні. Це неабияк його здивувало. Старий завмер і напружено прислухався: з кімнати долинав чоловічий голос — тихенький і боязкий.

— Мій пане, у пляшці є ще трохи, якщо ви голодні.

— Пізніше, — озвався другий голос, що також належав чоловікові, проте був на диво пронизливий і холодний, немов раптовий порив крижаного вітру. Було в тім голосі щось таке, від чого ріденьке волосся на Френковій потилиці стало дибки.

— Підсунь мене ближче до вогню, Червохвосте.

Френк прихилився до дверей правим вухом, яким чув трохи краще. Дзенькнула пляшка, яку поставили на щось тверде, а тоді глухо зарипіло важке крісло, що його поволокли по підлозі. Френк мигцем побачив спину дрібного чоловіка, що штовхав крісло. Одягнений він був у довгу чорну мантію, а на тімені блищала лисина. Потім він знову зник з поля зору.

— А де Наджіні? — поцікавився холодний голос.

— Я… я н-не знаю, мій пане, — нервово відповів перший голос. — Либонь, оглядає будинок…

— Подоїш її перед сном, Червохвосте, — звелів другий голос. — Я вночі захочу їсти. Подорож мене страшенно виснажила.

Наморщивши чоло, Френк прихилив ще ближче до дверей своє праве вухо, намагаючись нічого не пропустити. Якусь хвилю панувала мовчанка, а тоді чоловік, якого називали Червохвіст, заговорив знову.

— Мій пане, дозвольте запитати, як довго ми тут пробудемо?

— Тиждень, — озвався холодний голос. — Або й довше. Це місце доволі зручне, а наш план іще не готовий. Безглуздо починати, поки не завершиться Кубок світу з квідичу.

Френк устромив у вухо свого гачкуватого пальця й покрутив ним. У вусі зібралося забагато сірки, тому, мабуть, йому й причулося чудернацьке слово «квідич».