На відміну від Шоу, Уеллса, Голсуорсі, що вболівали за долю суспільства і, в міру своєї громадянської активності, намагалися вирішувати найгостріші його проблеми у своїй творчості, Моем неодноразово відкидав пропагандистську роль літератури й начебто ухилявся від спроб художнього вирішення значних соціальних, суспільних питань. Катаклізми, що потрясали світ, — революції, війни, — і його іноді втягуючи в свою орбіту, в твори письменника проникали тільки віддаленим відлунням. Критики, що закидали йому аполітичність у ті бурхливі, повні перемін роки, мали для цього певні підстави. Одначе все було далеко складніше. Нібито уникаючи суспільної та соціальної проблематики у своїй художній практиці, в житті Моем тривалий час займав цілком певну політичну позицію. То була позиція настроєного досить критично до свого середовища представника середнього класу, що категорично відкидав будь-які спроби зламу у суспільних відносинах і ладен був на ділі це довести. Так, 1917 року він як представник Антанти побував у Росії. Метою його поїздки було переконати Тимчасовий уряд продовжити війну з Німеччиною і перешкодити — не більше й не менше — поглибленню революції. Як відомо, місія ця не мала успіху. Але слід віддати С. Моемові належне: опинившись у революційному Петрограді, він досить тверезо оцінив обстановку, дав нищівну характеристику Керенському й іншим діячам Тимчасового уряду і переконався в нездійсненності мети своєї поїздки.

З роками письменник зрозумів невідворотність соціальних перетворень в несправедливо влаштованому світі і в своїй книжці «Підбиваючи підсумки» (1938) висловив готовність прийняти новий лад: «Тільки сліпий Може не побачити, що життя пролетаріату по великих містах — суцільні злидні й невлаштованість. Важко змиритися з тим, що люди не мають роботи, що сама робота зовсім безрадісна; що вони, а з ними і їхні дружини й дати, живуть надголодь і попереду їх не жде нічого, крім бідності. Якщо зарадити цьому може лише революція, то нехай буде революція і то чимшвидше». А 1940 року, перед загрозою фашистської агресії, він в інтерв’ю, даному кореспондентові «Нью-Йорк таймс», уперше, при всій своїй нелюбові до повчань, привселюдно заявив про моральні норми, про обов’язок перед країною як необхідні умови перемоги над фашизмом. Він засудив угодовську політику уряду Віші у Франції, з нещадною ясністю розкривши суть «дивної війни» й причини трагедії країни, що стала йому другою батьківщиною. У зв’язку з заявою уряду про необхідність за будь-яку ціну зберегти існуючий спосіб життя, він в одній зі своїх статей писав: «Якщо нація цінує щось понад свою свободу, вона втратить свободу, й іронія в тому, що коли найціннішим для неї виявляться комфорт і гроші, вона втратить і їх теж». За наказом Геббельса С. Моема внесено до «чорного списку» найлихіших ворогів «нового порядку».