Пролог. Математичний доказ існування Бога
Пролог. Математичний доказ існування Бога
Курт Гедель і Альберт Айнштайн у 1954 році під час прогулянки поблизу прінстонського Інституту перспективних досліджень, Нью-Джерсі, США.
Курт Гедель, який народився у 1906 році, вважається найвизначнішим логіком від часів Аристотеля. У 1930 році він приголомшив математичний світ так званою теоремою про неповноту, що потрясла формальну математику до її основ. Ясністю і непідкупністю свого розуму він вразив Альберта Айнштайна, коли познайомився з ним у Прінстоні (подружжя Гедель, як і Айнштайн, втекло від катів Гітлера до Америки). Двоє геніїв упродовж годин вели бесіди, прогулюючись у парку Інституту перспективних досліджень. Айнштайн якось підкреслив, що він, власне, залишав своє помешкання і відвідував Інститут лише тому, що зустрічався там з другом Геделем і міг з ним порозмовляти.
Гедель переважно тримав те, що було в нього думках, про себе. Він був аж ніяк не говіркою людиною. В Америці він підтримував зв’язок лише з Айнштайном, а після його смерті лише з професором економіки Оскаром Моргенштерном, що також втік від нацистів до США. Коли Гедель напередодні Другої світової війни навчався, а відтак викладав як доцент у Відні (більшість лекцій цей відлюдкуватий дивак скасовував ще до їхнього початку), він брав участь у засіданнях знаменитого Віденського гуртка: кожного четверга ввечері в Інституті математики збиралися філософи, фізики, математики та інші науковці, які прагнули по-новому обґрунтувати філософію і видалити з неї всілякі штуки, що, на їхню думку, в ній накопичилися від часів Платона й Аристотеля. Допускалися лише точні дефініції, лише логічно бездоганні аргументи, лише судження, що спиралися на точні знання. Все решта, і насамперед міркування про Бога, викривались і засуджувались як позірні проблеми. Гедель зацікавлено все це слухав і мовчав. Він не промовив у Віденському гуртку жодного слова.
У нього сформувалася власна думка, але він жодним словом її не виявляв. Він думав не тільки про математику, але й про Бога. І в 1940-х роках він дійшов цілком задовільного в його очах висновку: після смерті Геделя у 1978 році в його спадщині відшукався математичний доказ існування Бога. Гедель його так і не опублікував, оскільки побоювався, що його можуть сприйняти як декларацію віросповідання. Доказ є цілком коректним і бездоганним. У 2013 році вчені у царині інформатики Крістоф Бенцмюллер з Вільного університету Берліна та Бруно Вольценлогель Палео з Технічного університету Відня перевірили його за допомогою створеної спеціально для цього комп’ютерної програми. Це Геделя майже напевно не потішило б. Адже навіть припустити можливість бодай дрібної помилки в його праці, якій він надавав великої ваги, для нього, безперечно, найвидатнішого логіка Нового часу, є відвертим зухвальством.