Один псевдопророк, Ананія, взявши кайдани дерев'яні із шиї Єремії-пророка, розламав їх перед усіма, кажучи: "Так говорить Господь: "Отак скоро поламаю ярмо царя вавилонського з шиї всіх народів". Сказав же до нього Єремія: "Ні, Господь же говорить: "Наклади ярмо залізне на шиї всіх країв, щоб служили Навуходоносорові". Ти ж, даючи людям покладатися на неправедне своє пророцтво, помреш у цьому році". І було так. Помер Ананія, брехливий пророк, через два місяці того ж року. Те бачивши, Седекія-цар настрашився і не смів тоді відректися царя вавилонського. Пізніше ж, послухавши ради фараона, царя єгипетського, відрікся зовсім Навуходоносора і супротивився йому, не слухаючи переконувань Єремії-пророка, що корисне для нього і всіх людей говорив завжди. Між тим часом святий пророк Єремія написав таємно до Вавилону до полонених людей, сповіщаючи їм, що мають сімдесят років там перебувати. А коли мине тих сімдесят літ, має відвідати їх Господь і повернути знову до Єрусалиму. І радив їм, щоб будували собі там доми, і насаджували сади, і дітей своїх у подружжя віддавали, щоб примножитися їм, а не зменшитися в полоні. Переконував же не слухати псевдопророків, які серед них були і швидке звільнення брехливо обіцяли, але просити Бога за царя Навуходоносора, щоб у його світі мир мати і щоб жити без бентеги до сімдесятилітнього часу, визначеного їм від Бога. Те його писання у Вавилоні прочитали псевдопророки, що були між юдеями, сповнилися гніву і написали в Єрусалим до первосвящеників, аби заборонили Єремії пророкувати і писати, ще ж аби дали його у затвор і в колодки, щоб не бентежив людей писаннями своїми, страшачи їх довгим у полоні затриманням. Проте пророк Божий і під погрозами, і путами обкладений не переставав слів Божих, не змовкаючи, проповідувати устами й розповідати, що переселених у Вавилон має Господь милістю своєю відвідати, тих же, що залишилися в Єрусалимі, має праведним своїм гнівом згубити. "Пошлю-бо, — говорить Господь, — на них меч, і голод, і мор і покладу їх, як смокви погані, їх же ніхто не може їсти, і зітру їх мечем, і голодом, і мором, і всім царствам, і всім краям земним віддам їх на згубу, на прокляття, на подив, посміх і наругу, що не послухали слів моїх".

Була при Єрусалимі долина синів Гінномових, що називалася Тофет. У тій долині люди різали синів і доньок своїх на жертву ідолові Молоху і спалювали тіла їхні. І коли те безбожне невинних дітей заколення і нечиста жертва здійснювалися, голосили труби і тимпани, щоб не чули батьки плачу і крику страчуваних дітей їхніх. Такий важкий гріх викриваючи і докоряючи за нього, пророк Божий Єремія взяв у руку посудину глиняну випалену, за словом Господнім, і пішов у Тофет — взивав, кажучи: "Почуйте слово Господнє, царі Юдині і мешканці Єрусалиму. Так говорить Господь сил — Бог Ізраїлевий: "Ось Я наведу кару на місце це, бо покинули Мене люди ці, і відчужили від Мене це місце, і принесли жертви на ньому богам чужим; і царі Юди наповнили місце це кров'ю невинною і збудували жертовник на всепалення синів і доньок людських. Через те дні настають, коли не назветься більше Тофет і долина Бен-Гіннома, але долиною смерти, бо тут страчено буде багато юдеїв мечем ворогів їхніх. І дам тіла їхні на поїдання птахам небесним і звірам земним. І поставлю град цей у жах і зойк, аби кожен, хто сюди йтиме, дивувався і розповів иншим. Перед таким їх заколенням і принесенням жертви, коли будуть в облозі і скруті від ворогів своїх, нагодую їх (говорить Господь) плоттю синів їхніх і плоттю доньок їхніх, від великого голоду-бо їстимуть дітей своїх, і один одного плоть їстимуть". Такі страшні слова від прогніваного Бога пророк вимовив до людей, вдарив посудиною глиняною до землі і розбив її перед лицем усіх, і мовив: "Так говорить Господь Сил: так знищу людей цих і град цей, як же розбився посуд глиняний, який не може більше відновитися" . Почувши ж те, Памхур, Іммерів син, священик, начальник дому Господнього, вдарив святого Єремію-пророка і кинув його до в'язниці, що була при воротах Веніяминових горішніх у домі Господньому. Сказав же святий пророк Єремія Пашхурові: "Очі твої побачать, як передасть Господь землю юдейську в руки царя вавилонського, і Єрусалим розграбований буде, і люди полонені й побиті будуть, і тебе у Вавилон заведуть із друзями твоїми, там і помреш". Збулося ж те пророцтво Єремії святого скоро, бо у дев'ятий рік царства Седекії прийшов Навуходоносор, цар вавилонський, сам і вся сила його на Єрусалим, і обступила його звідусіль, і збудував навколо града бійниці, і був Єрусалим у нужді великій, був-бо голод великий вельми у граді. І говорив пророк Божий Єремія до Седекії, царя юдейського, і до всіх людей: "Переданням передасться град цей у руки царя вавилонського, і візьме його, і спалить його вогнем, і ти, царю, не уцілієш від рук його, але взяттям будеш взятий, і в руки його відданий, і до Вавилону приведений". І радив цареві пророк, аби волею передався Навуходоносорові, бо аж до кінця буде зруйнований Єрусалим, і загине юдейське царство. Жреці ж і пророки крикнули на царя, щоб не слухав Єремії, бо Єремія стратив розум, казали. Навуходоносор же, добиваючись града, почув, що фараон, цар єгипетський, іде із силою своєю на допомогу Седекії, цареві юдейському, щоб звільнити град Єрусалим від облоги халдейської, — пішов тому Навуходоносор проти фараона, відступивши на час якийсь від града. Єрусалимці ж, бачивши, що Навуходоносор від града відходить, думали, що у Вавилон повертається, не змігши града здобути. І насміхалися з пророцтва Єреміїного, що не збулося. "Ось-бо, — казали, — Навуходоносор вдався до втечі, не змігши здолати нас". Проте Єремія наполягав, кажучи, що халдейці візьмуть Єрусалим і царя до Вавилону відведуть. Коли ж відступила сила халдейська з Єрусалиму і люди з облоги виходили у свої гради і села, Єремія осідлав осла свого, хотівши йти у свій батьківський, що у володінні Веніяминовому, град Анатот, який лежав недалеко від Єрусалиму, мав-бо там маєток свій. Коли був у воротах, що називаються Веніяминові, сторож воріт тих на ім'я Яруя, внук того згаданого псевдопророка Ананії, йому ж Єремія швидку пророкував смерть, той Яруя, ворогуючи на Єремію за діда свого і бачачи, що Єремія виходить із града, затримав його, кажучи: "Ти втікаєш до халдеїв". Відповів Єремія: "Брешеш, не до халдеїв я, але до града свого, де мій маєток, виходжу". Той же, не слухаючи слів Єремії, взяв його і насилу привів до князів, кажучи, що, "коли до халдеїв втікав, взяв його". Розгнівалися ж князі на Єремію, били його і до темниці вкинули, але знову полегшено йому було. Тим часом Навуходоносор, цар вавилонський, перемігши й прогнавши силу фараона, царя єгипетського, який на допомогу Седекії йшов, повернувся швидко знову зі всією силою своєю до Єрусалиму, і обсів його, і добивався силою. І був Єрусалим в облозі від халдеїв аж до одинадцятого року Седекіїного царювання. Тоді Єремія знову не переставав переконувати людей покаятися і показував, що його пророкування збувається насправді, що вже прийшла кара, наперед приготована від Бога, за непокаяння й образу для людей грішних. І давав раду корисну, щоб передатися халдеям, і говорив: "Так говорить Господь: "Той, хто сидить у граді цьому, помре від меча, і голоду, і мору. Той, хто вийде до халдеїв, живим буде". Говорили князі до царя: "Хай помре чоловік той, бо розслаблює руки воїнів і руки всіх людей, котрі в граді, кажучи їм таке, не шукає-бо той чоловік для людей миру, але зла". І сказав до них цар: "Ось він в руках ваших є, робіть з ним, що хочете". Взяли тому Єремію і вкинули до колодязя глибокого і темного, спустили його мотузками, щоб там помер. У колодязі тому не було води, але болото, і страждав пророк Божий без провини, в тому багні сидячи аж по шию, і мало не помер. Авдемелех-мурин, чувши, що Єремію у колодязь на смерть вкинули, сказав до царя: "Пане мій, царю, погано зробили з Єремією, невинно-бо той пророк Божий переданий на смерть". І звелів цар Авдемелехові, щоб витягнув Єремію з ями. Витягненого ж прикликав до себе цар, питав його осібно, чи правда те, що він пророкує. І сказав пророк до царя: "Якщо скажу тобі правду — замориш мене смертю, і якщо раду корисну дам тобі — не послухаєш мене". І присягнув перед ним цар, що не передасть його на смерть. Сказав тому пророк: "Так говорить тобі Господь: "Якщо вийдеш зі смиренням до воєвод царя вавилонського, то жива буде душа твоя, град цей не буде спалений вогнем і живим будеш ти і дім твій. Якщо ж не вийдеш до князів царя вавилонського, то передано буде град цей у руки халдеїв і спалять його вогнем, і ти не вцілієш, і жінок твоїх, і дітей твоїх відведуть у полон". Це чувши з уст пророка, цар не послухав доброї ради й відіслав його до темниці, у якій же перебував Єремія святий, аж доки халдеї взяли Єрусалим, що було в одинадцятий рік Седекіїного царювання. Тоді ж примножився у граді дуже великий голод — збулося вищезгадане святого Єремії пророцтво, що їстимуть дітей своїх, поїдатимуть плоть один одного. І вже зовсім люди знемогли, і стіни града силою халдейською цілком були зруйновані. Мужі-воїни, що були в граді, відчинили вночі ворота градські біля царевого вертограду і вийшли, втікаючи шляхом, що в пустелю вів. Втікав і цар Седекія шляхом Аравитським; сила ж халдейська, що навколо града була, збагнувши те, кинулася вслід за царем і догнали його на полі єрихонському. Усе ж воїнство, яке при ньому було, покинувши його, розбіглося, хто куди може. І взяли халдеї Седекію, царя юдейського, і привели його до Навуходоносора, царя вавилонського, до Рівли. І повбивав цар вавилонський синів Седекії перед очима його. І вельмож, з ним узятих, передав смерті. Самому ж Седекії вибрав очі, і закував у пута залізні, і повів до Вавилону. А Невузар'адан, найголовніший воєвода сил халдейських, з иншими воєводами і всією силою зруйнував єрусалимські стіни і сповнив Єрусалим крови, мечем і вогнем гублячи прекрасний, і преславний, і багатолюдний стольний град царів Юди. Мав же воєвода Невузар'адан від царя Навуходоносора заповідь про Єремію-пророка, щоб зберегти його живим і цілим, нічим не покривдженим. "Візьми, — казав, — його і поклади на нього очі свої і ніякого йому не чини зла, але як же він схоче, так зроби йому". Чув Навуходоносор про святого Єремію і про пророкування його, і про пораду, яку давав він Седекії, аби без спротиву передатися халдейській силі, через те таку щодо нього Невузар'адану, воєводі своєму, дав заповідь. І виведено було пророка святого з темниці руками воїнства халдейського, і з пут звільнено, і шаною вшановано, і свободою обдаровано. Пророк же Божий, маючи свободу і сміливість до воєводи Невузар'адана, зразу почав піклуватися про святиню Божу, про найвищу красу і славу всіх племен Ізраїлевих, тобто про Кивот Завіту, — щоб не зруйнували його иншоплеменні і щоб не було зганьблено в ньому Божої слави. І випросив собі у воєводи, який руйнував Єрусалим, щоб не боронив йому взяти святиню Бога Ізраїлевого перед зруйнуванням церкви, яку не зразу було розграбовано і спалено. І знайшов деяких священиків і левитів, які уникнули меча, взяв їх до себе і, ходячи з ними без страху посеред халдейців, пішов швидко до церкви і взяв спершу з вогню вівтарного, який колись у дні Мойсея й Арона з неба на жертви зійшов і відтоді невгасимо на вівтарі храму був. Наказав же Бог, аби жерці завжди докладали дров до вогню того на вівтарі, щоб він ніколи не гаснув. З того вогню частку взявши, Єремія сховав у колодязі сухому, маючи велику віру і пророчо передбачивши, що вогонь той там хоч і на якийсь час загасне (перетворившись чудесно на иншу стихію — воду дощову), проте свого часу знову у свою власну стихію повернеться — спалахне, що й було після повернення з Вавилону людей Ізраїлевих при оновленні храму в дні Неємії через багато років після кончини святого Єремії-пророка, який, сховавши той вогонь у колодязі, замкнув те місце і зробив його не відомим зовсім нікому. Тоді, після збереження вогню вівтарного, взяв скинію, і Кивот Завіту, і те, що в ньому, і затримав то десь у себе, доки не стихла воєнна бентега, що панувала в зруйнованому і паленому від халдейців граді. Після того як Єремія взяв скинію і Кивот із храму Господнього, Невузар'адан-воєвода зразу розграбував усі инші, що були в храмі, посудини, золоті і срібні, і всю мідь Халдеї розбив і до Вавилону взяв. Тоді запалили церкву ту прекрасну, яку Соломон премудро збудував, і зруйнували, також і царські палати і всі прекрасні єрусалимські доми. І великі храми передали вогню і зруйнуванню, і стіни градські довкруж розкопала сила халдейська і з землею зрівняла. Тоді незліченна кількість люду юдейського впала від вістря меча, а найбільше у вищезгаданій долині Тафет, у якій же синів своїх і доньок люди бісам колись приносили у жертву, там превелику кількість мужів, і жінок, і дітей нещадно й немилостиво понищила зброя — сповнилося пророцтво Єремії, що говорило: "Не називатиметься місце це Тофет і долиною Бен-Гіннома, але долиною вбивства". Вбиті-бо там були ледь не всі люди єрусалимські; тих-бо, що залишилися від меча, у полон вели. Лише декого з убогих землі тої залишено було пильнувати виноград і вертогради. А воєвода Невузар'адан, зі зруйнованого зовсім Єрусалиму відходячи з великими здобутками і полоном, над юдейською спустошеною землею, за велінням царя Навуходоносора, поставив володарем Ґедалію, сина Ахікама, — який колись визволив Єремію від рук тих, що хотіли його убити. А до Єремії сказав: "Якщо хочеш піти зі мною у Вавилон — ходи, і покладу очі свої на тебе, якщо ж не хочеш іти до Вавилону, то залишайся тут. Ось ціла земля перед лицем твоїм, де захочеш, там будь і перебувай у Ґедалії, якого поставив цар вавилонський над землею Юдиною, і живи з ним серед людей своїх, що залишилися на землі цій". І дав воєвода Єремії їжу і дари і відпустив його. Святий же пророк Єремія, взявши скинію, і Ковчег Завіту, і те, що в ньому, поніс зі священиками і левитами, які йшли за ним, на ту гору, що з неї колись святий пророк Мойсей бачив землю обітовану, і помер там, і похований. У тій горі Єремія святий знайшов печеру, і вніс у неї Кивот, і загородив двері каменем, і запечатав іменем Божим, написавши те пальцем на камені, і, наче залізним графітом, зобразив письмена: твердий-бо камінь для перста його пишучого був понад природу м'який, наче віск. Після написання ж знову у свою твердість обернувся, і стало наче залізом вирізьблене місце те в пустелі між двома горами, де поховані лежать Мойсей і Арон. І сказав Єремія до тих, що стояли: "Пішов Господь із Сіону на небо, щоб знову повернутися з силою, і буде знамення приходу Його, коли дереву всі народи поклоняться". Сказав же й те, що Ковчега того ніхто не має виносити з місця цього, лише Мойсей, вибраний пророк Божий. І скрижалей, що у Ковчезі, ніхто зі священиків ані пророків не розкриє, лише Арон, угодник Божий. У день же Воскресення вийде Ковчег з каменю запечатаного і стане на горі Сіонській, і всі святі зберуться до нього, чекаючи Господа, аби втекти від ворога, що хоче їх убити. Коли пророк святий говорив те до священиків і левитів, раптом хмара покрила загороджену ту печеру, і ніхто не міг прочитати імени Божого, на камені перстом Єремії зображеного, ані місця того пізнати чи знайти. Бо одні з тих, що пішли слідом, хотіли позначити собі те місце і шлях до нього, але ніяк потрапити не могли.