Плачучи ж на місці, на якому стояла, побачила вгорі ікону Пресвятої Богородиці, що на стіні висіла, і сказала до неї, незмигно очима й умом вдивляючись: «О Діво, Владичице, що народила тілом Бога Слова! Знаю, справді знаю, що не є тобі достохвально ані приємно, щоб дивилася я, нечиста й осквернена блудниця, на чесну ікону твою Пречистої завжди Діви Марії, що маєш тіло і душу чисті й неосквернені. Справедливо було б, аби мене, блудницю, зненавиділа і гидувала мною твоя дівственна чистота. Але тому, що я чула, що задля того Бог став людиною, Його ж ти народила, щоб прикликати грішників до покаяння, поможи мені, аби не був загороджений для мене вхід до церкви, і не позбавляй мене бачити чесне дерево, на якому ж плоттю був прибитий Бог, народжений від Тебе, Він кров свою за моє визволення віддав. Звели, о Владичице, щоб і мені, недостойній, двері відчинилися до поклоніння божественному хрестові. І будь мені поручницею найдостовірнішою перед народженим від Тебе, що вже відтепер тіла свого не буду оскверняти ніякою нечистою наругою блуду, але коли дерево святе хресне Сина твого побачу, світу і всього у світі відречуся і зразу піду, куди ти сама, як поручниця мого спасення, наставиш мене». Це мовивши і наче якусь вістку прийнявши, вірою розпалена і надією на доброту Богородиці утверджена, зрушилася з того місця, на якому ж, стоячи, молилася, і пішла знову до тих, що в церкву входили, — приєдналася, і вже нікого не було, хто б від'єднував мене, і ніхто ж не боронив бути мені поблизу дверей, через які входили в церкву. Охопив мене страх і жах, і ціла тремтіла і тряслася. Тоді, досягнувши дверей, які до того часу були для мене замкнені, без труду увійшла всередину церкви, у Святая Святих, і чесного й животворного хреста дерево бачити сподобилася, і бачила Таїнства Божі, і як Він готовий приймати тих, що каються. Впавши на землю, поклонилася чесному дереву хресному і цілувала його зі страхом, і вийшла, до Поручниці своєї прийти поспішаючи. Коли ж була на тому місці, де було Поручниці моєї рукописання — ікона її свята — на коліна схилившись перед Приснодівою Богородицею, такі промовила слова: "Ти, о присноблаженна Діво, Владичице Богородице, своє на мені показуючи преблаге людинолюбство, недостойної моєї не цураєшся молитви. Бачила я славу, яку справді недостойна я, блудна, була бачити. Слава Богові, який приймає заради тебе покаяння грішних. Що ж маю більше грішне помислити чи сказати? Час вже, Владичице, виконати за дорученням твоїм, як я обіцяла. Нині, куди хочеш, настав мене, нині будь мені подальшого спасення учителькою, наставлячи на путь покаяння". Це кажучи, чула голос, який здалека промовляв: "Якщо Йордан перейдеш, добрий спокій віднайдеш". Я ж, голос той почувши і, що для мене він, повіривши, зі сльозами возвала, на ікону Богородиці дивлячись: "Владичице, Владичице Богородице, не покидай мене". І, це возвавши, вийшла з притвору церковного і швидко пішла. Коли я йшла, бачив мене хтось і дав мені три монети, мовивши: "Візьми це, о мати". Я ж, взявши, купила за них три хліби. Спитала ж продавця хліба: "Яка дорога до Йордану?" Довідавшись, що ворота градські з того боку, вийшла, ідучи і плачучи. Питала дороги в зустрічних, день той в дорозі провела, була ж третя година дня, коли чесний святий хрест Христовий бачити сподобилася. І сонце вже до заходу хилилося, коли я досягнула церкви святого Иоана Хрестителя, що була поблизу Йордану. У ній же поклонившись, зійшла на Йордан зразу і, тою святою водою руки й лице вмивши, пішла знову до церкви, причастилася в ній пречистих і животворних Христових таїнств. І після цього одної з хлібин половину з'ївши і води йорданської напившись, на землі вночі спочила. Наступного дня зранку, знайшовши там човен, перепливла на той бік Йордану і знову помолилася до наставниці своєї Богородиці, аби вказала мені, де її самої воля. Прийшла-бо я в пустелю цю і відтоді аж донині віддалялася, втікаючи, і тут оселилася, покладаючись на Бога, який рятує від знемагання душі і бурі тих, що навертаються до Нього". Зосима ж сказав до неї: "Скільки років, пані моя, відколи в цій оселилася пустелі?" Вона ж відповіла: "Сорок сім, наскільки я розумію, відколи пішла зі святого града". Сказав же Зосима: "І що знаходиш на їжу, пані моя?" Вона ж сказала: "Пів третьої хлібини я принесла, перейшовши Йордан, вона, помалу висохнувши, закам'яніла, її ж, потрохи кілька років ївши, закінчила". Сказав же Зосима: "Як же ти без перешкод перебула такий відтинок часу, за який ніяка ворожа переміна не збентежила тебе?" Відповіла вона: "Про речі, які ти спитав, авво Зосимо, боюся говорити. Якщо-бо згадаю біди, які перетерпіла, і помисли люті, які бентежили мене, боюся, щоб знову ними не бути охопленою". Сказав до неї Зосима: "Нічого не залишай, о пані моя, все розкажи мені, раз-бо про це спитав тебе, щоб все детально відкрила ти мені". Вона ж сказала до нього: "Повір мені, авво Зосимо, сімнадцять літ закінчила в пустелі цій, як зі звірами лютими — зі своїми безумними похотями — боролася. Коли-бо їжу куштувати починала, хотіла м'яса і риби, які мала в Єгипті. Хотіла ж і пиття вина, бажаного мені, багато-бо вина випила, у світі будучи, тут же води зовсім не мала, люто спрагою була палена і страшно терпіла. Бували ж у мене і бажання блудних пісень, які вельми бентежили і примушували мене співати пісні бісівські, які вміла. Зразу ж плакала і в груди билася, згадувала обітниці, які зробила, відходячи в пустелю цю, була ж думкою перед іконою Пречистої Богородиці, Поручниці моєї, і перед нею плакала, просячи відігнати від мене помисли, що так окаянну мою душу бентежили. Коли довго плакала і в груди ревно билася, тоді світло бачила, яке мене звідусіль осявало, і тиша, яка з шторму виймала мене, наставала. Думки ж знову на блуд поривали мене, як тобі розповім, авво, прости. Вогонь-бо всередині серця мого пристрасного розгорявся і всю звідусіль опалював мене і до бажання змішання примушував. Коли ж така думка приходила до мене, кидала я себе на землю і сльозами поливала, думаючи, що сама переді мною стоїть Поручниця моя, що переступ мій судить і муки за переступ грізно показує. І не вставала від повалення свого на землю вночі і вдень, допоки солодке те світло не осявало мене і помисли, які бентежили мене, не були відігнані. Очі ж свої до Поручниці своєї зводила, ненастанно просячи допомоги для себе, що бідує в пустельній безодні, бо й справді Помічницею її мала і до покаяння Поспішницею. І коли так закінчила сімнадцять літ, незліченні біди витерпівши, відтоді аж до сьогодні Помічниця моя Богородиця у всьому і на все наставляє мене". Сказав же Зосима до неї: "Чи не потребувала ти більше їжі чи одягу?" Вона ж відповідала: "Коли хліби ті закінчилися за сімнадцять років, харчувалася зіллям, яке знаходила в пустелі цій, одяг же мала, в якому Йордан перейшла, той зі старости зотлів. І велику від холоду і спеки нужду перетерпіла, спека мене опалювала і холод обморожував і тряс, що ж і багато разів, впавши на землю, наче бездушна, зовсім нерухома лежала, багатьма різними бідами і спокусами безмірними поборювана. Відтоді і до сьогодні сила Божа багатообразна грішну мою душу і тіло смиренне берегла. І подумаю тільки, від яких бід вибавив мене Господь! Їжу невичерпну здобувала — надію спасення мого, годуюся-бо і покриваюся словом Божим, що містить все. Бо не хлібом єдиним живе людина. І скільки тих, що не мали покрову, камінням огорнулися, скільки з них скинуло гріховне вбрання". Чув же Зосима, що і слова з Писання згадує, від Мойсея ж і пророків, і з книг Псалмів, сказав до неї: "Чи ти псалмів же й инших книг, о пані, училася?" Вона ж, почувши те, усміхнулася, і сказала до нього: "Повір, чоловіче, не бачила иншого чоловіка, відколи Йордан перейшла, хіба твоє лице нині, і навіть звіра — нікого живого не бачила. Книг же ніколи не вчилася ані когось читаючого чи співаючого не чула, але Слово Боже живе і дієво вчить розум людський. Ось вже кінець повісті про мене. Нині-бо заклинаю тебе втіленням Слова Божого молитися за мене, блудницю". Коли вона це промовила і слово закінчила, кинувся старець поклонитися і зі сльозами закричав: "Благословенний Бог, що творить велике і страшне, славне ж і дивне невимовне, якому числа нема. Благословенний Бог, який показав мені, що дарує тим, які бояться Його. Справді не покидаєш тих, що шукають Тебе, Господи!" Вона ж, взявши старця, не дала йому зовсім поклонитися їй і сказала до нього: "Це все, що чув ти, отче, заклинаю тебе Ісусом Христом, Богом Спасителем нашим, щоб нікому не казав, допоки Бог із землі не візьме мене. Нині ж із миром йди і знову наступного року побачиш мене, Божою, що нас береже, благодаттю. Зроби ж, Господа ради, те, що тобі нині, кажу, просячи: в піст наступного року не переходь Йордану, як ви звикли робити в монастирі". Дивувався ж Зосима, що і чин монастирський їй відомий. І нічого иншого не сказав, окрім: "Слава Богові, що дає велике тим, які люблять Його". Вона ж сказала йому: "Залишайся, як же кажу тобі, авво, в монастирі, бо навіть якщо схочеш вийти, не буде тобі можливо. У святий же Великий четвер, у вечір Тайної Христової вечері, візьми із животворного Тіла і Крови Христа, Бога нашого, в посудину святу, достойну такої тайни. Принеси ж і почекай мене на тому боці Йордану, що поблизу поселення світського, аби, прийшовши, причастилася я животворних дарів. Відколи-бо причастилася їх у церкві Предтечі, перед тим як Йордан перейти, аж донині святині тої не отримувала. Нині ж усім серцем її бажаю і прошу тебе, щоб не зневажив ти мого прохання, але принеси мені животворне те Божественне Таїнство в той самий час, коли Господь своїх учнів Вечері божественної причасниками зробив. Йоанові ж, ігумену монастиря, в якому живеш, скажи: "Пильнуй себе і стадо своє, дещо-бо там чиниться таке, яке потребує виправлення". Проте не нині треба те сказати йому, але коли Господь звелить тобі". Це мовивши і молитви за себе від старця випросивши, у внутрішню пустелю відійшла. Зосима ж поклонився до землі, цілував місце, де стояли стопи ніг її, віддаючи славу Богові, і повернувся, хвалячи і славлячи Христа, Бога нашого. Перейшовши ж ту пустелю, досягнув монастиря. У той-таки день повертатися звикли брати, що в ньому жили. І в той рік приховав усе, нікому не сміючи оповісти, що бачив, у собі ж Бога молив, аби показав йому знову бажане лице. Сумував же і тужив, думаючи про довгий плин року, хотівши за один день рік той мати, якщо було б це можливим.