Мав же блаженнний Симеон благодать учення, що виходила, як ріка, з уст його. І скликав старець братів, велів святому, щоб говорив до них повчальне слово. І сам з насолодою слухав його. І був юний отрок для старих ченців премудрим і корисним учителем, діяв-бо в устах його Дух Святий. І дивувалися благодаті премудрости, що виходила з уст його. І називав старець Симеона новим Давидом, розповідав же і про видіння, яке мав щодо нього уві сні. "Бачив, — казав, — божественну якусь силу, що мала у правиці соти медові, і вгиналися над головою хлопця, і тік мед із сот по голові його".

Инший же знову старець питався: "Чи є голуби на стовпі цьому?" Відповіли йому брати: "Ні". Мовив старець: "Я бачив світлоносного голуба, який через дверцята до хлопця залетів і за якийсь час знову вилетів. І ввись до небес здіймався". Коли так вони між собою розмовляли, був блаженний Симеон у піднесенні і бачив, що його піднято у висоту, і далеко у всіх частинах вселенної літав. Тоді по семи драбинах виведено його вгору, і там, подібно до святого апостола Павла, бачив те, що око не бачить, і чув те, що вухо не чує. І знову звідти звели його. І питав того, хто водив його: "Що я бачив?" Той же відповів: "Це сім небес, на які ти був піднятий. Тоді побачив Рай, і сад прекрасний, і палати превеликі й пресвітлі, і джерело мира витікало. Нікого ж там більше не бачив, лише Адама і розумного розбійника". Отямившись, розповів побачене старцеві своєму, і сказав йому той: "Благословенний Господь, о дитино, що дав тобі благодать таку". Хлопець же робив успіхи в постницьких трудах. Коли ж приходив до нього хтось, що не мав у що одягтися, скидав із себе одяг свій, віддавав йому, сам же сидів нагий. Робив те не лише влітку, але і взимку багато разів. Старець же знову, хоч той не хотів, вбирав його в одяг, аби не помер від холоду. А він бив себе в груди, плакав, кажучи: "Горе мені, окаянному: святих сорок мучеників холод і лід в озері перетерпіли Христа ради, я ж не можу сподобитися на малому померзнути морозі! Як уникну вічного скреготу зубів і як отримаю частку зі святими?" І ридав через те довго. Старець же засмутився, сказав: "Що далі хочеш собі робити, о Симеоне? Ножа тільки нема в тебе, щоб самому себе вбити". Через якийсь час Симеон таке винайшов собі катування. Сидів на ногах своїх цілий рік, і зігнили стегна його і литки. І сморід великий виходив від нього. Авва ж Йоан закликав лікаря, хотівши зцілити Симеонові рани. А Симеон усміхнувся, сказав: "Живий Господь мій, що не торкнеться до мене рука і допомога людська". Господь же несподівано подав йому здоров'я — і встав обома ногами і стегнами цілий, ані сліду рани не мав. І віддав дяку Богові, стоячи на колінах досить часу.