Якось, коли ходив сам-один за містом, далеко, на безлюдному місці поблизу моря, і розумом про філософську мудрість розмірковував, побачив одного незнайомого чесного мужа — сивиною прикрашеного старця. Пильно до нього приглядався. І сказав старець: "Ти знаєш мене, що так уважно дивишся на мене?" Відповів Юстин: "Не знаю, дивуюся, що на цьому пустельному місці, де нікого не сподівався зустріти, бачу тебе". Мовив старець: "Родичі мої в той край пішли і, чекаючи на їхнє повернення, вийшов їм назустріч, щоб здалеку їх побачити. Ти ж що тут робиш?" Відповів Юстин: "Люблю на самоті ходити, аби про філософію без перепон роздумувати умом". Спитав старець: "Яку користь здобуваєш від філософії?" Відповів Юстин: "І що корисніше може хтось знайти від філософії? Вона — просвітителька розуму, керівниця і наставниця кожному помислу і життя правителька. Хто її добре пізнає, той невігластво і блуд инших бачить, наче у дзеркалі. Не може бути премудрости і справедливого використання ума без учення філософського. Тому годиться кожній людині її навчатися, аби знати корисне й некорисне, яких речей триматися, які ж відкидати". Сказав старець: "Хіба філософія приносить людині блаженство?" Відповів Юстин: "Справді приносить". Спитав старець: "Скажи мені, що таке філософія і яке її блаженство?" Відповів Юстин: "Філософія — це розуміння буття й пізнання істини. Блаженством її є того ж розуміння і премудрости дар". Спитав старець: "Якщо з філософії справді всі, що розуміють, пізнають істину, то ким, кажеш, є Бог?" Відповів Юстин: "Те, що ніколи не міняється, але завжди однакове й иншого всього буття причина, — це я називаю Богом". Старець же відповіддю тою насолодився, знову спитав: "Розуму ж ім'я для всіх речей спільне? Бо у всіх вміннях, якщо хтось у чомусь вправний, — розумним називається: чи в землемірстві, чи в кораблеплавстві, чи в лікуванні. І подібно в инших речах божественних і людських, чи не так? Скажи-бо мені знову: чи є якийсь розум, який породжує пізнання обох — і божественних, і людських — речей?" Сказав Юстин: "Є насправді". Знову старець: "То що, чи так само можна розуміти Бога, як же розуміти музику, чи аритметику, чи астрономію, чи щось таке?" Відповів Юстин: "Аж ніяк: инший-бо потрібний розум, щоб знати Бога, і зовсім инший — щоб осягнути якусь майстерність". Сказав старець: "Добре ти відповів, бо здобуваємо певне розуміння: одне — зі слуху і навчання, инше ж — із самого споглядання. Наприклад, якщо б розповів тобі хтось, що в Індії є якийсь звір, на жодного з инших звірів не подібний, не зміг би ти знати, який він, не побачивши своїми очима, ані иншому про те розповісти, не чувши сам від оповідача. Тут же спитаю: як-бо про Бога філософи ваші еллінські можуть правильно розуміти чи правдиво щось сказати, якщо не мають жодного Його пізнання, ані ніколи не бачили, ані не чули?". Відповів Юстин: "Не тілесними очима, о отче, бачимо божественну силу. Не так, як людина бачить щось із того, що на землі живе, але самим лише умом можна осягнути Бога, як же говорить Платон. Його ж учення я послідовник". Сказав старець: "Чи є в умі нашому якась така сила і стільки, щоб нею швидше, ніж тілесними відчуттями, якусь річ можна було пізнати і зрозуміти й невидиме осягнути?" Сказав Юстин: "Є, справді. І в Платона вона називається оком розуму. Дане воно, як він вчить, людині для того найголовнішого, щоб, очищене (любомудрим ученням) і просвітлене, змогло зріти саму божественну сутність, яка є причиною всіх речей, осяжних розумом, — не тих, що намальовані фарбами, не подобу якусь, ані не величність віку, ані не щось таке, що тілесними очима бачимо, але сутність понад усі сутності, неосяжну, неісповідиму, єдину добру і гарну. Бажання знати її є насаджене благородним душам — бо любить бути ними пізнаним і баченим". Таких слів старець люб'язно послухав, проте не задовільнився тим Юстиновим, від Платона вивченим, про Бога мудруванням як (без християнського ісповідання) недосконалим. І, з Платоном не погоджуючись, мовив: "Якщо Платон так вчить, як ти визнаєш, то чому він сам не пізнав, не побачив істини Божої, кажучи, що Бог невидимий і неосяжний для видимого творіння. Він сам небу, зорям, також дереву і камінню, на подобу людську витесаному, як самому Богові, поклоняється і перемінює істину Божу на брехню, віддається кумирослужінню і того инших навчає. Не думаю, що в Платона і в инших еллінських філософів є справжнє розуміння, яке до істинного богопізнання дійти може. Осуєтилися-бо в помислах своїх, і потьмарилося нерозумне їхнє серце, ті, що називалися мудрими, з'юродивіли. Кажу ж, що розум людський, не наставлений від Духа Святого і вірою не просвітлений, Бога ніяк не може знати і розуміти".