Довідався ж Нерон-цар про таку ганебну смерть свого друга, розгнівався на Петра сильно і хотів його вбити. Однак та царська лють і гнів не зразу на святому апостолі скропилася, розповідає Метафраст святий, а через декілька літ. Пише, що після смерти Симона Петро святой недовго в Римі був, багатьох же хрещенням святим просвітив, і Церкву утвердив, і Ліна єпископа поставив — і пішов у Тарракину, де Єпафродита (не того, що перший) поставив єпископом, прийшов у Сирмію, град іспанський, у ньому ж Єпанета єпископом поставив, пішов у Картагену, град африканський, там Крискента освятив на єпископа, пішов до Єгипту, у якому ж у семиворітному граді, що Тиви називається, — Руфа, в Олександрії ж — Марка-євангелиста єпископами дав. Знову в Єрусалимі був після одкровення про Успення Пречистої Діви Марії Богородиці і знову до Єгипту повернувся. Пройшов же Африку, прийшов до Риму, звідти в Медіолан, і у Фотикін, у них же поставив єпископів і пресвітерів, пішов до Британії, де ж довгий час прожив і багатьох людей до віри Христової привів. Бачив явленого йому ангела, який казав: "Петре, зближається час твого відходу з життя цього. Належить тому тобі йти до Риму, де ж хресну смерть приймеш і винагороду справедливу від Христа Господа". Петро ж за це Богові подякував, ще декілька днів затримався у Британії, утверджуючи Церкву і ставлячи єпископів, пресвітерів і дияконів.

У дванадцятий рік царювання Нерона знову в Рим прийшов і Климента на допомогу церковному правлінню єпископом поставив. Той відмовлявся і не хотів такого ярма, проте, словами апостоловими переконаний, Климент, як же добрий під'яремник, схилив шию свою під ярмо Христове і разом з учителем своїм і з иншими священними мужами тягнув колісницю Божого Слова. І багато в Римі благородних і пресвітлих мужів і жінок із сенаторського чину вірою і хрещенням святим просвітлювалися.

Було ж у царя Нерона дві жінки прекрасні, їх же він понад усіх инших наложниць своїх любив. Вони прийняли святу віру, утвердили собі цнотливе життя й не хотіли царевому хтивому бажанню скорятися. Він же, найбезсоромніший похітник і неситий нечистодій, розгнівався на всіх вірних Церкви, а найбільше на апостола, що був винен у наверненні тих жінок до Христа і цнотливого їхньому житті. (Згадав при тому і про смерть свого прихильного друга — Симона-волхва.) І шукав Петра, щоб убити. Тут вищезгаданий історіограф церковний Єгисипос пише, що, коли Петра святого шукали, щоб убити, просили його вірні, аби ховався і йшов з Риму задля користи багатьох. Петро ж ніяк цього зробити не хотів, але більше бажав за Христа страждати й померти. А народ вірних, плачучи, просив апостола, аби беріг життя своє, вельми потрібне Церкві святій, що серед невірних хвилями бід збурена. Схилили Петра святого сльозами всього словесного Христового стада — обіцяв вийти з града і сховатися. Наступної ночі зробив соборну молитву і, зі всіма попрощавшись, пішов сам-один. Коли був біля воріт градських, побачив, що назустріч йому йде в град Христос Господь, і поклонився йому Петро, кажучи: "Господи, куди йдеш?" Відповів йому Господь: "Іду в Рим знову розіп'ястися". Те мовивши, Господь невидимим став. Петро ж, дивуючись, пізнав те, що Христос страждає у рабах своїх, як у власному тілі, хоче і в його тілі постраждати в Римі. Повернувся назад знову до Церкви, і взяли воїни його на смерть. Метафраст же святий розповідає, що не одного Петра святого ув'язнили, але багато вірних, серед них же і Климента, й Іродіона, й Олімпа взяли. Їх усіх кат засудив на страту мечем, Петра ж святого на розп'яття. Взявши ж усіх, воїни вивели їх на місце смертне. Климента, як родича царського, пожаліли й відпустили, Іродіона ж і Олімпа, які з Петром до Риму прийшли, мечем убили. А з ними разом і багато вірних потяли. Петро ж святий просив розпиначів своїх, аби не просто, а стрімголов його розіп'яли, почитаючи в тому Господа свого, який на хресті волею розіп'явся, — щоб не бути в розп'ятті подібним до Нього, але щоб під ноги Його схилити голову свою. Так помер великий Господній апостол Петро святий, хресною смертю прославив Бога, від цвяхів у руках і ногах терпів великий біль, непорочну свою душу в руки Божі передав місяця червня у 29-ий день. Святий же Климент, учень Петровий, випросив тіло апостолове, зняв його з хреста і, спорядивши, скликав вірних, що залишилися, і святителів і поховав чесно. Також і тіла святих Іродіона й Олімпа, які постраждали з ним, й инших вірних чесному похованню передали, славлячи Христа Бога, з Отцем і Святим Духом славленого навіки. Амінь.