Це нове виправлене видання з'явилося в 1759 р.б., і третю передмову можна знайти в усіх пізніших виданнях Четії Міней. Передмову надруковано в томі за вересень відразу після передмови архимандрита Варлаама з 1689 р.б., яка також надрукована в усіх пізніших виданнях.

Загалом про працю Д. Туптало можна з певністю сказати, що це не лише визначний літературний твір української гагіографії ХУІІ-ХУПІ ст., а також високоякісний науковий твір. Пишучи його, автор послуговувався "великою кількістю слов'янських та грецьких оригіналів і подав докладний список вживаних рукописів з докладними покликаннями.

Подаємо читачеві переклад Четіїх Міней сучасною українською мовою з надією, що читач сприйме їх як скарб нашої старовини, з якого можна зачерпнути багато невідомого та забутого не лише про християнських святих, які впродовж століть давали світлий приклад християнського життя, але особливо про наших українських святих, які жили та служили Богові на нашій рідній Українській землі.

ермнх. Рафаїл (Роман Турконяк), студ. мон.

Житіє святого отця нашого Димитрія Ростовського, нового чудотворця

Житіє святого отця нашого Димитрія Ростовського, нового чудотворця

Цей святитель Христовий Димитрій, новоявлений чудотворець, хоч у недавні часи ще живий перебував, але докладного сказання про життя його нам дістати виявилося певною мірою неможливо, оскільки ті, що знали його життя від знатних і достовірних персон, на той світ переселилися. Я ж бо, за дорученим мені ділом щодо того, виконуючи повелене, скільки міг про нього достовірно почути і скільки можна мені було від писемного про нього викладу взяти, тобто одне з його духівниці, а друге - з похвальних йому надгробних віршів, також і виводів з похвал, засвідчених про нього в "Мінеях Четьях", складених його працею, оце для знаття синам східної Церкви викладаю. Народився цей святий у богоспасенному місті Києві (інші дані - в м. Макарові на Київщині) від доброчесних і богобоязливих та сановитих батьків. Батько-бо його Сава, прозваний Тупталенком, був сотником київським. Од хрещення в Більцях ім'я цьому святому було Данило, від юності в страсі Божому він вихований. Відданий був у зовнішнє вчення латинської мови, що є в Києві. Однак, як сам про себе засвідчив, зневажив цей світ та иноцтво взяв вісімнадцятилітнім, через що належить признати йому, що він у тому точно наслідував преподобного Венедикта, котрий так само в Римі був відданий у науку зовнішньої любомудрості. Той, бачачи в училищах багатьох, що захотіли ходити у своїх пристрастях розпутним шляхом, відвернув з нього ходу свою, побоюючись, аби заради малого книжного вчення не погубити великого розуму душі своєї, не звестися зі злими і не впасти цілком у гріховну прірву. Відійшов тож від училищ ненавчений мудрець та розумний невіглас, зневаживши зовнішнє любомудря, щоб зберегти внутрішню цноту. І не лише училища він залишив, а й численні багатства своїх батьків, які вже відійшли від життя цього, і побажав иночого чину та пустельного пробуття. Оцього тож угодника Божого, преподобного Венедикта, наслідуючи, святий Димитрій також покинув батьків і всю світу цього марноту й більше зовнішнє вчення, вельми в гонім віці постригся в Київському Кирилівському монастирі, наречений був замість Данила Димитрієм. І, на промисел Божий всього себе кладучи, до кончини своєї дотримувався найпершого чернечого правила: некорисливість та убогість. Не дбав зовсім про дочасне багатство та маєтки, тільки аби Богові догодити і за званням своїм вірно йому служити і працювати - мав щодо того невсипуще й постійне дбання. Міцно дотримувався науки першого псалму і в законі Господньому день і ніч навчався, віддавався книгам божественним не тільки для своєї душевної користі, але й для інших, мав-бо найбільше старання трудитись у проповіді Слова Божого і дістав до того осібне Боже дарування, що видно з багатьох його рукописних проповідей, що їх досі багато охоче переписують. Не тільки в Малоросії, а й за кордонами, у князівстві Литовському, достатньо Слово Боже проповідував, а найбільше в благочестивому ще й досі місті Слуцьку два роки трудився і вправлявся невсипуще в такому ділі, в монастирі тамтешньому Братському Преображенському. І, за розповідями тамтешніх мешканців, мав собі патрона і захисника одного, доброчесного громадянина Івана Скочкевича, фундатора того монастиря, і коли той помер, то святий Димитрій сказав над ним погребальне повчання про діяння апостольські, як кінчав Іван життя. А після поховання згаданого громадянина повернувся і щасливо прибув знову до Києва.