І вона натиснула на кнопку.

— Алло?

— Габріель! — нетерпляче гукнув Секстон. — Чому ти затрималася?

— Через Меморіал Рузвельта. Таксі потрапило в дорожній затор, а тепер ми...

— Щось не чути, що ти в таксі.

— Так, я не в таксі, — відповіла Габріель, червоніючи. — Я вирішила заїхати до свого офісу і взяти деякі документи, які можуть мати стосунок до супутника-сканера. І ніяк не можу їх знайти.

— Слухай-но, ворушися. Я хочу призначити на ранок прес-конференцію, і нам треба обговорити деталі.

— Незабаром буду, — відповіла Габріель.

На лінії на мить запала тиша.

— А ти у своєму офісі? — Голос сенатора прозвучав якось знічено.

— Так. Іще десять хвилин — і я поїду до вас.

Іще одна пауза.

— Гаразд. Побачимося.

Габріель натиснула на кнопку, надто занурена у свої думки, щоб почути, як антикварний годинник виробництва майстра Вільяма Журдена, що стояв за кілька футів од неї, пробив четверту годину ранку своїм характерним потрійним передзвоном.

113

113

Майкл Толланд здогадався, що Рейчел поранена, тільки коли затягнув її в укриття за батискафом «Тритон». З виразу її обличчя він зрозумів, що болю вона не відчуває. Так-сяк всадовивши Рейчел, Толланд крутнувся подивитися, де ж Коркі. З переляканими очима астрофізик плентався до них через палубу.

«Треба знайти надійне укриття», — подумав Толланд, іще не повністю усвідомивши увесь жах того, що трапилося. Інстинктивно він обнишпорив поглядом палубу. Сходи, що вели на капітанський місток, було видно зусібіч, а сам місток був з прозорого скла — прекрасна мішень для нападників згори. Іти туди дорівнювало самогубству, а це означало, що у них залишався тільки один напрямок для втечі.

На якусь мить океанограф зупинив погляд на батискафі — може, у ньому вдасться врятуватися від куль у воді?