— Усього лише бажаю з’ясувати все до кінця.

— Що ж, будемо відверті. Я неупереджена людина. І для мене бути професіоналом — значить не зважати на дружні зв’язки та особисті відносини. На першому місці завжди має стояти проект. І якщо я зустрічаю когось, чий талант, на мою думку, піде на користь нашій справі, я без вагань беру цю людину і даю ту посаду, на яку вона заслуговує. Не бути снобом і давати шанс усім — це моє кредо. Зрештою, далеко не кожен має за дружину письменницю — авторку бестселерів. Обдарованій молоді потрібна допомога...

— Що ти сказав? — спантеличено перебив я його, втупивши нарешті погляд у його холодні очі. Такого аргументу я не чекав. Остапове лице знову набуло невинного виразу незайманої дівчини на прийомі в гінеколога.

— Ти ж хотів відвертості, Михайле? Ти маєш піти з цієї посади. Вона занадто розкішна для тебе. Але ти можеш залишитися в команді, а зарплатні молодшого менеджера буде цілком достатньо, враховуючи...

Я плюнув йому в обличчя.

2. / Аліна / Сумна звістка

2. / Аліна / Сумна звістка

— Ти пам’ятаєш Остапа? — похмуро спитав мене Михайло прямо з порога.

Звичайно, я пам’ятала Остапа. Замість голови — дупа, замість серця — велика дуля, мозок — як у колібрі і підступність — як у носатої мавпи з острова Борнео. Усе це я озвучила, не відриваючи погляду від монітору. Те, що чоловік з’явився вдома незвично рано — о дев’ятій вечора — мене трохи здивувало, але більше потішило. Я вже й забула, коли востаннє бачила його раніше опівночі. Однак наступні слова Михайла знищили цю радість ущент.

— Він звільнив мене.

— Як?!

Завжди не терпіла дурних питань, і ось маєш — у скрутну хвилину з вуст злетіло саме таке. Я спробувала виправитися.

— Себто на якій підставі?

— Саме про підставу і йдеться. Про дуже тупу підставу.

— Та поясни ти нарешті, що сталося? — Я зірвалася з крісла й підбігла до чоловіка, який все ще переминався з ноги на ногу на порозі мого кабінету, наче сирітка біля багатого дому. — Що...

— Я вже пояснив. Я — безробітний. Буду жити на утриманні дружини-письменниці. Принаймні поки що.

Очі мені полізли на лоба. Я не здивувалася б більше, якби наш кіт Тигра — товстий і смугастий тип, якого я обожнювала — раптом відірвався б від миски з їжею і обізвав мене нездарою.

— Михасю, я тебе дуже прошу — сядь нарешті й розкажи, як все було. Хочеш випити?