— Подобається ця штука, так?

Нічого.

— Хоча ти з нею і впоратися не можеш, так?

Нуль. Зеро. Порожнеча.

Ходжес кладе її поруч із фотографією і підводиться.

— Подивимося, що мені пощастить дізнатися щодо санітарки. Чого не нарию я, нариє мій помічник. У нас є джерела. Ти радий, що ця санітарка померла? Вона тебе ображала? Вона ляскала тебе по носі або крутила твою маленьку нікчемну піпку, можливо, тому що ти переїхав когось із її друзів або родичів біля Міського Центру?

Нічого.

Нічого.

Ніч…

Очі Брейді повертаються в очницях. Він дивиться на Ходжеса, і на мить Ходжес ціпеніє від крижаного, невимовного жаху. Ці очі мертві, але за ними він бачить щось нелюдське. Їхній погляд змушує його пригадати фільм про дівчинку, одержиму Пазузу[144]. Потім очі повертаються до вікна, і Ходжес наказує собі не бути ідіотом. Доктор Бабіно каже, що Брейді вже відновив усі здібності, які міг відновити, а це зовсім небагато. Він чиста грифельна дошка, і на ній не написано нічого, крім того, що сам Ходжес відчуває до цієї людини, наймерзеннішої істоти серед усіх тих, кого він зустрічав за всі роки роботи в правоохоронних органах.

«Я хочу, щоб він знаходився тут, щоб я міг робити йому боляче, — думає Ходжес. — Усього лише. Виявиться, що вона посварилася з чоловіком або була наркоманкою, і її хотіли звільнити, або й те, і інше водночас».

— Добре, Брейді, — говорить він. — Я валю звідси. Роблю так, щоб про мене одна згадка лишилася. Щоб можна було забути, як мене звали. Але мушу сказати, як один друг іншому, що в тебе дійсно гівняна зачіска.

Немає відповіді.

— Прощавай-будь, алігаторе. До зустрічі, крокодиле.

Він іде, обережно зачинивши за собою двері. Якщо там ще залишилося щось від Брейді, грюкнути дверима означало б зробити йому задоволення думати, ніби він діє Ходжесові на нерви.

Хоча, звичайно ж, діє.

Коли Ходжес пішов, Брейді підводить голову. Блакитна електронна книга, що лежить поруч із фотографією матері, раптово оживає. Під веселу музику анімована рибка починає кидатися по екрану. Екран перемикається на заставку зі «Злими пташками», потім на «Модну прогулянку Барбі», потім на «Галактичного Воїна». Після цього екран знову гасне.

У туалеті з крана в раковину цебенить вода, потім перестає.

Брейді дивиться на зображення себе з матір’ю, усміхнених, щока до щоки. Дивиться на неї. Дивиться на неї.

Фотографія падає.