— Ти зможеш іти? — спитав я в Емми. — Хоч трохи, хоч кульгаючи?

Вона зімкнула коліна й трохи відпустила мою талію, щоб перевірити рівновагу.

— Пошкандибати зможу.

— Тоді ось як ми зробимо. Прослизнемо повз нього, спинами до стіни, он у той отвір. Місця там небагато, але якщо обережно…

Тут до Едисона дійшло, що я пропоную, і він од страху втиснувся назад у телефонну будку.

— А нам дуже близько доведеться до нього підходити?

— Думаю, ні.

— А якщо воно прокинеться, поки ми…

— Не прокинеться, — удавано впевненим тоном промовив я. — Просто не робіть різких рухів. І в жодному разі його не торкайтеся.

— Тепер ти — наші очі, — сказав Едисон. — Пташе, поможи нам.

Я підняв з підлоги чудовий довгий уламок скла й засунув його в кишеню. Обережно зробивши два кроки до стіни, ми сперлися спинами на холодні кахлі й дюйм за дюймом стали просуватися в бік порожняка. Його очі, зафіксовані на мені, невідступно стежили за кожним нашим рухом. Ще кілька лячних кроків убік — і нас огорнув порожнячий сморід, такий гидотний, що в мене засльозилися очі. Едисон зайшовся кашлем, а Емма затулила долонею носа.

— Ще трішечки далі. — Від силуваного спокою мій голос виходив гугнявим. Я витяг з кишені скло, виставив його гострим краєм уперед, зробив крок, потім ще один. Ми вже були так близько до порожняка, що я міг простягнути руку й торкнутися його. Я чув, як у грудній клітці стукотить його серце, з кожним нашим кроком пришвидшуючи свій темп. Потвора змагалася зі мною, кожним своїм нейроном боролася, щоб розтиснути мою незграбну хватку й звільнитися. «Не рухайся, — самими губами й англійською промовив я. — Ти мій. Я тебе контролюю. Не рухайся».

Я втягнув у себе грудну клітку, виструнчився, всіма до одного хребцями притисся до стіни й перевальцем заліз у вузький отвір між стіною та порожняком.

Не рухайся, не рухайся.

Ковзнути, приставити ногу, ковзнути. Я затамував подих, а порожнякове дихання пришвидшилося. Воно волого й з присвистом випомповувало з ніздрів огидний чорний туман. Жага нас пожерти, певно, доводила його до нестями. Так само, як мене — жага побігти чимдуж. Але я її приборкав, бо так роблять жертви, а не володарі.

Не рухайся, не рухайся.

Ще кілька кроків, ще кілька футів, і ми проминемо. Його плече було на волосину від моїх грудей.

Не…

…і тут він ворухнувся. Одним стрімким рухом порожняк повернув голову й усім тілом розвернувся до мене.

Я захолов.