Але я не була певна. Знову згадую Томові слова про повідомлення, що з’являються підсвідомо… Чи то була рука Клер, яка неохоче писала те, що відчайдушно хотіла приховати?

Заплющую очі. Намагаюся впоратися зі спогадами про ту ніч. Проте нема способу їх цілком приборкати. Фло померла, а решта з нас — Том, Ніна та я — мусимо жити з тим, що трапилося, з тим, що зробила Клер, з тим, що ми всі робили цілісіньке життя.

Валіза на підлозі, відкриваю її та дістаю ноутбук. Мій телефон лишився в поліції, але принаймні можу перевірити пошту. Мене не було в Лондоні понад тиждень, натискаю на «Надіслати та отримати», з’являється повідомлення: «Завантажується 1 із 187 листів».

Сиджу й дивлюся, як вони падають у скриньку.

Один лист від редактора. Ще один. Два листи від агента. Один від мами з темою: «У тебе все гаразд?».

Потім останнім надходить лист із адреси мого сайту. «Гарячі тайські дівчатка. Секретна порада, щоб підсмажити твоє пузо! Твоєї згоди чекають три коментарі».

А потім серед спаму знаходжу…

Від: Метт Рідаут. Тема: Кава.

Від: Метт Рідаут. Тема: Кава.

Я намацую в кишені згорнутий клаптик картону, відірваний від паперового горнятка. Його номер майже неможливо розібрати. Ручка розпливлася, а між двома цифрами закрався згин. Проте, гадаю, зможу розібрати, чи то дві сімки, чи дві одиниці.

Я поклалася на долю. Якщо поліція поверне телефон, перш ніж номер зникне…

І ось маєш.

Я пам’ятаю, як він ховав руки в долоні, коли плакав за Джеймсом.

Я пам’ятаю його усмішку.

Я пам’ятаю його погляд під час прощання.